Сообщение №0, отправлено 26 Фев 2006 11:50

Вночі стрибати навіть краще

Так складається, що саме представники фрістайлу, зокрема лижної акробатики попри фінансові проблеми, відсутність баз для підготовки і постійні тренерські ротації підтримували престиж українського спорту на останніх трьох білих Олімпіадах. Вчора ввечері пройшли кваліфікаційні змагання в лижній акробатиці серед жінок. А сьогодні в боротьбу вступають чоловіки, серед яких і чотири українці зовсім юний Олександр Абраменко, трохи досвідченіші Ігор Ішутко і Енвєр Аблаєв, а також лідер нашої збірної 27-річний Станіслав Кравчук з Мукачева. Нагадаємо, що саме його п’яте місце стало кращим результатом для українських спортсменів на минулих Іграх. Станіслав впродовж останнього олімпійського циклу неодноразово доводив невипадковість свого успіху в Солт-Лейк-Сіті. Про проблеми, які виникали в процесі підготовки до головного старту чотириріччя, про сюрпризи, які готують суперники, і про власні амбіції напередодні змагань „Газеті” розповів сам Станіслав Кравчук.

– Як ставишся до того, що наші чиновники включають фрістайл до числа тих п’яти видів спорту, від яких вони чекають медалей в Туріні?
– Не знаю, які результати демонстрували протягом останнього олімпійського циклу представники інших зимових видів спорту, але ми з рештою виступали непогано. Я зі своїм п’ятим місцем був кращим серед українських спортсменів на Іграх у Солт-Лейк-Сіті. Після цього кілька разів пробивався до трійки призерів на кубках світу. Енвєр Аблаєв якось навіть виграв один етап. Тетяна Козаченко цього року стала третьою в Канаді. Але логіку наших чиновників розумію лише частково. Адже якщо вони очікували від нас медалей, чому не демонстрували це своїм ставленням до нашого виду спорту впродовж останніх чотирьох років. Чому, як завжди, згадали про нас лише напередодні Олімпіади!

– Після Солт-Лейк-Сіті в одному зі своїх інтерв’ю ти сказав, що якщо будуть створені належні умови для роботи, ти зможеш поборотись за місце на п’єдесталі в Туріні. То як умови були створені?
– У порівнянні з першими післяолімпійськими роками цей рік в плані підготовки був найбільш плідним. Це не в останню чергу пов’язано із тим, що на посаду головного тренера збірної прийшла Галина Досова. З її допомогою ми виконали програму олімпійської підготовки. Влітку тренувалися в Чехії. Потім у вересні двадцять днів стрибали на воду в Америці. Більше місяця тренувалися в Канаді. Але, відверто кажучи, три роки, які було втрачено, за один не надолужиш. Втім, на олімпійському схилі ми про це згадуватимемо, просто будемо боротись!

– Цей кубковий сезон розпочався для тебе не так вдало, як минулий. Це збіг обставин чи ти свідомо відтягував пік форми до Ігор?
– Несвідомо, звичайно. В Австралії на перших стартах усе склалося добре, а зимові кубки чомусь в мене не пішли. Чому, не знаю. Можливо, впливала невеличка травма коліна, яку я отримав під час збору в Канаді. Сильної шкоди завдано не було, я просто потягнув зв’язку, але біль якийсь час відчувався. Втім, зараз коліно мене вже не турбує. Не виключаю і того, що десь підсвідомо міг берегтися, адже не за горами Олімпіада. Одне можу сказати точно, я не ставив перед собою завдання нічого не робити на етапах, щоб зекономити сили для виступу в Туріні.

– Для тебе це буде вже третя Олімпіада. Які цілі ти ставив перед собою в Нагано і Солт-Лейк-Сіті. І чого очікуєш від змагань в Туріні?
– Я не люблю загадувати наперед, обіцяти, що зроблю те чи інше. Звичайно, розраховую на добрий результат, кращий, ніж був на попередніх двох Олімпіадах. В Нагано відбулося знайомство з Іграми. Там не було ні переживань, ні емоцій. Я приїхав як новачок і виступив на той час просто чудово. У Солт-Лейк-Сіті було складніше. Я вже знав, що таке олімпійський турнір і хотів покращити свій результат. Мені це вдалося: дев’яте місце обміняв на п’яте. А зараз буде ще важче, адже вище п’ятого це вже фактично п’єдестал. А ми не зовсім так, як належало, провели олімпійський цикл підготовки, навідміну від наших суперників. В Туріні деякі спортсмени збираються виконувати дуже складну програму: потрійне сальто з п’ятьма гвинтами, яке чотири роки тому зробив лише олімпійський чемпіон Алєш Валєнта.

– Але ж впродовж цього олімпійського циклу практично ніхто навіть не намагався повторити подвиг чеського фрістайліста?
– Так, адже цей елемент надзвичайно складний для виконання. Щоб зробити його потрібно мати відповідний настрій, зуміти підібрати ідеальну швидкість на розгоні (остання відіграє дуже важливу роль в нашому виді спорту). Справді за останні чотири роки таких сміливців, як чех, можна було на пальцях порахувати. Джерет Пітерсон ризикнув на минулорічному чемпіонаті світу і сильно розбився. Але олімпійський турнір відрізняється від усіх інших. В Туріні, думаю, знайдеться четверо-п’ятеро спортсменів, які все поставлять на карту! Канадці, американці, і, можливо, білорус Дмитро Дащинський. Вони, напевно певний час відпрацьовували цей елемент на воді і в олімпійський рік вирішили перенести його на сніг. Якщо вони стабільно виконують стрибок на тренуваннях, тоді є сенс спробувати його на змаганнях. Дуже ризиковано включати в програму елемент, в якому ти невпевнений! Валенті чотири роки тому по великому рахунку пощастило, можливо і зараз комусь пощастить, комусь одному, але не всім!

– Ти не збираєшся діяти за принципом пан або пропав на Олімпіаді?
– Ні, адже якщо ти впадеш, ніякий коефіцієнт складності тебе не врятує. В моєму арсеналі два різні варіанти стрибка три сальто з чотирма гвинтами. Вони вважалися найскладнішими на минулій Олімпіаді. Та й зараз якщо обидва варіанти зробити добре, цілком реально здобути медаль. Головне для початку потрапити до числа дванадцяти в кваліфікації і пройти далі байдуще з яким результатом! Адже в фіналі боротьба розпочнеться з нуля. І якщо хтось буде ризикувати , то лише на вирішальній стадії.

– А не боїшся, що як і в будь-якому іншому виді спорту, в якому має місце елемент оцінювання, українців можуть просто не пустити на п’єдестал, віддавши перевагу представникам більш впливових країн?
– Якщо ти стрибаєш відмінно, що взагалі нема до чого придертися як, наприклад, я робив на астралійських етапах, судді оцінять тебе належним чином. Але якщо даси якусь маленька зачіпка, вони не втратять нагоди зробити з мухи слона. В нашому виді спорту більшою прихильністю суддів користуються заокеанські спортсмени.

– Той факт, що торік під час кубкових змагань на олімпійському трампліні ти посів третє місце, додає впевненості напередодні Ігор?
– Підсвідомо звичайно пам’ятаєш, що був третім. Але на практиці не варто загострювати на цьому увагу. Тому що бувало так, що я десь займав високе місце, а потім зазнавав невдачі. Фрістайл взагалі непередбачуваний вид спорту, в якому результат залежить від багатьох суб’єктивних факторів, і зокрема від погоди. Тоді, коли я потрапив до трійки призерів, погода була нормальною. Якщо не враховувати, що майже не було снігу, він лежав лише на трамплінах. А взагалі на такому важливому турнірі, де йде постійна психологічна атака, багато що буде залежати ще й від того, наскільки в спортсмена міцні нерви.

– А те, що змагання відбуватимуться вночі не створить додаткових труднощів? І взагалі які особливості мають трампліни в Туріні?
– Вночі стрибати навіть краще, якщо, звичайно, освітлення добре. Контраст між землею і небом допомагає орієнтуватися у повітрі. В хмарну погоду все зливається в одну сіру масу. Хоча, в принципі, на небо ніхто ніколи не дивиться. Якщо на небо подивишся, то можеш кісток не зібрати. А щодо трамплінів, то вони завжди однакові до міліметра. Відрізняються схили. На турінському – дуже маленька зона транзиту і тому мало часу, щоб підготуватись до стрибка. Але до цього можна пристосуватись, тим більше що в нас достатньо часу для тренувань. Ми завжди виступаємо наприкінці Олімпіади.

– Ти розказував, що на минулих іграх тобі дуже допомагала твоя дівчина Андріани? Цього разу також розраховуєш на її підтримку?
– Так, але тепер ми не лише обмінюватимемося смс-повідомленнями, але й зідзвонюватимемося! Андріана спостерігатиме за нашими змаганнями по телевізору в прямій трансляції або в записі, якщо не встигатиме звільнитися від роботи. Вона зараз працює менеджером з продажу обладнання на мукачівській лижній фабриці “Фішер”. Андріана, взагалі-то тепер вже не просто моя дівчина, а дружина! Ми побралися в травні 2004. Хоча в нашому випадку весілля було простою формальністю, адже ми разом близько шести років. От тільки бачимося не так часто, як хотілося б. Але з рештою ми вже звикли.

Розмовляла Анна Савчик, "Львівська газета"