Реєстрація на:


  
Новичкам
сюда!
мой профиль | | FAQ
  Слежение за ответами в этой теме   
SKIER - FORUM   » Фан-клуб "ЗИМНИЙ ФРИСТАЙЛ"   » Интервью с Козаченко - Добавить в закладки
 
Автор Тема: Интервью с Козаченко
<Ann>
Без регистрации
Сообщение №0, отправлено 26 Фев 2006 11:51
Отправить ответ   Ответить по тексту <Ann>    Редактировать/удалить сообщение

Тетяна Козаченко: „З кожною Олімпіадою стає все страшніше”

Сьогодні ввечері розпочнуться кваліфікаційні змагання в лижній акробатиці серед жінок. Україна буде представлена трьома спортсменками, найдосвідченішою серед яких є Тетяна Козаченко. 25-річна рівненчанка має за плечима вже дві Олімпіади. За крок від п’єдесталу зупинилась вона в Нагано-1998. П’ятнадцятою стала, виступаючи із травмою, в Солт-Лейк-Сіті. Серед найвищих досягнень нашої фрістайлістки перемога на молодіжній першості світу і континентальних кубках. А цього сезону дівчина вперше зійшла на третю сходинку п’єдесталу пошани Кубка світу, що відбувався в канадському Монт Габріелі. В Чехії на останньому передолімпійському етапі наша спортсменка практично повторила своє досягнення. Практично, тому що вона набрала однакову сумму балів з швейцаркою Мануеллою Мюллєр. Але судді, скориставшись додатковими показниками, вивели вперед суперницю Тетяни Козаченко.

– Звичайно, було прикро залишитись за крок від третього місця. Але таке трапляється у фрістайлі. Перед тим був кубок в Америці. Там третє місце поділили між росіянкою і австралійкою. Але в них всі оцінки були рівні, не було за що зачіпитися. В Чехії бронзову медаль вручили швейцарці, оскільки в неї оцінка за один за складніший стрибок була вищою ніж в мене.

– Але цього сезону ви мали привід для радощів. Розкажіть, про той щасливий для вас турнір в канадському Монт Габріелі?
– Змагання відбувалися за хорошої погоди. Погода в нашому виді спорту вирішує дуже багато. Якщо вітер, то результат взагалі може визначитись волею випадка. Ти можеш попасти в хороші умови і нормально стрибнути, а можеш опинитися в пориві вітру і тоді, наскільки б техніка не була відшліфована, нічого не вийде. У Монт Габріелі я була задоволена навіть не стільки результатом, скільки тим, що доволі вдало виконала новий для мене стрибок. Я вивчала його під час півторамісячного збору в Канаді. Коли на тому щасливому, як ви сказали, етапі потрапила до фіналу, вирішила разом з моїм тренером, що потрібно ризикувати, а не відступати назад до простішого. Цього сезону ми вирішили ускладнити програму, щоб підійти з гідними стрибками до Олімпіади.

– А які саме стрибки ви виконуватимете в Туріні?
– Я буду виконувати подвійні сальто з трьома гвинтами. Перший варіант: в першому сальто – гвинт, в другому – два гвинта, а другий варіант: в першому сальто – два гвинта, а в другому – один. В Канаді я зробила два гвинта, гвинт. Я пробувала виконувати цей стрибок дуже давно, ще в 1997 році. Він у мене не пішов. Але минув час і ми з тренером вирішили знову повернутись до нього. Настрибували спочатку в залі на батуті, потім робили на воду в Чехії. В Канаді вперше спробували зробити його на сніг і, можна сказати, вдало. Час іде, наші суперниці прогресують і нам теж не можна було стояти на місці. Звичайно, в кожному стрибку, тим більше в новому є ризик, а особливо в нашому виді спорту. Дуже важливо бути впевненою в собі й відчувати підтримку тренера. У мене ця підтримка є в особі Галини Досової.

– Розумієте одна одну з півслова?
– Так, адже ми вже сімнадцять років разом. Я під її наглядом починала займатись спортивною гімнастикою в дитинстві. Галина Петрівна мені як друга мама, оскільки я більше часу проводила і проводжу з нею на зборах і змаганнях, аніж вдом із сім’єю. Ми розуміємо одна одну навіть не з півслова, а з пів погляду. Я бачу, наприклад, коли вона хоче, щоб я стала вище або нижче на схилі. Відчуваю, коли вона незадоволена і коли рада. Я впевнена, що не досягла б без неї таких результатів. Галину Петрівну вигнали зі збірної після минулої Олімпіади. Тоді багато тренерів звільнили. Вона переїхала в Білорусь. Я в той час перенесла складну операцію і була на реабілітації, рік пропускала, потім ще рік відновлювала форму. Процес відновлення був дуже складним і особливо тому, що її не було поруч. Головним тренером поставили людину, далеку від фрістайлу. Юрій Кобельник завжди тренував батутистів. Галина Петрівна теж ніби ніколи на лижах не стояла, але вона вміє працювати з фрістайлістами. І мої результати яскраве тому підтвердження. Я виграла молодіжну першість світу, континентальні кубки, і ось нарешті цього сезону добралася до п’єдесталу на етапі Кубка світу. Хоча не буду приховувати, був час коли я зневірилася, що взагалі досягну чого-небудь в цьому виді спорту щонебудь досягну. Я не могла знайти спільної мови з Юрієм Кобельником. А його, зрозуміло, не влаштовувало те, що я звертаюся за порадами до іншого спеціаліста Галини Петрівни. Але з рештою все це залишилося в минулому, адже з цього сезону Досова очолила українську збірну. Разом з іншими нашими фрістайлістами ми влітку зустрілися з Юрієм Павленко. Ми пояснили, що до головного старту чотириріччя залишається зовсім мало часу і поставили ультиматум: або ви даєте нам нормального тренера на останній етап олімпійської підготовки або нічого доброго від нас не очікуйте в Туріні.

– Тетяно, за яких обставин ви отримали травму, яка ледь не поставила хрест на вашій кар’єрі і наскільки складною була операція, яку вам зробили після Олімпіади в Солт-Лейк-Сіті?
– 2001 року в грудні я впала на тренуванні під час збору в Канаді. Я виконувала складний стрибок, готуючись до Ігор в Солт-Лейк-Сіті. В клініці мене оглянули, наклали пов’язку. Я майже весь кубковий сезон пропустила, сподіваюсь, що все нормалізується до Олімпіади. Але мене очікував неприємний сюрприз у Солт-Лейк-Сіті. На розминці того ж дня, на який було призначено змагання, я впала за схожих обставин і знову вивернула коліно. Галина Петрівна сказала, що знімить мене зі старту. Але я запропонувала спростити програму, але все ж виступити. Я знала, що якщо не буду брати участь, і мене поховають заживо, і Галину Петрівну. У нас в спорті завжди так. Коли спортсмен отримує травм, усім байдуже до нього. Мені зробили укол, заморозили коліно. Але відчуття вже були не ті, я вже не кажу про настрій. Стрибнула як стрибнула. І все одно посіла не останнє місце, п’ятнадцяте, що не так вже й погано. Наші лікарі мені сказали: „Ми робимо тобі операцію, але про спорт можеш забути”. Звичайно, це було важко чути, адже я все життя присвятила спорту. Але завдяки українській діаспорі, а зокрема Ларисі Барабаш-Темпл, мене спрямували на консультатію до американського лікаря в Атланту. Лікар сказав, що вони зроблять мені операцію безкоштовно і, що я зможу після неї стрибати, але не одразу. Додому повернулась на милицях, рік відновлювалася, як вже казала. А потім знову почала стрибати. У цей час мною опікувався чоловік Галини Досової.

– Невже в цей важкий період після операції і непорозумінь з новим тренером жодного разу не виникали думки про завершення спортивної кар’єри?
– Ні. Якби були якісь проблеми вже після того, як я відновилась, якби я відчувала біль в коліні, тоді можливо я б замислилась над цим. Але я почала стрибати і вирішила що треба виступити ще на одній Олімпіаді.

– Скажіть відверто, тисне усвідомлення того, що від вас чекають медалей в Туріні?
– Тисне ще й як! Насправді гільйотина більше висить над Станіславом Кравчуком. Хоча по великому рахунку ми стали готуватися до ігор лише пів року тому, тим часом як провідні команди робили це всі чотири роки після Солт-Лейк-Сіті. У нас завжди було так. Зимова Олімпіада закінчилася, гроші починають вкладати в літню. Про нас згадують лише в олімпійський сезон, і хочуть, щоб ми показували високі результати.

– В Нагано-1998 ви посіли четверте місце. Сприйняли той результат як успішний чи навпаки засмутилися, що залишились за крок від п’єдесталу?
–Мені було шістнадцять років, це була моя перша Олімпіада. Я не вудчувала, що це великий старт, усе якось легко минуло. Звичайно, я раділа четвертому місцю тоді. Тільки потім з часом усвідомила, що була за крок від медалі. Але сильно на цьому не акцентую увагу. Просто чим далі, тим більше відповідальності відчуваю. З кожною Олімпіадою стає все страшніше.

– А жіночий фрістайл сильно змінився за ці вісім років?
– Звичайно, всі ускладнили програми, вивчають щось нове, переходять на потрійні сальто, які донедавна стрибали лише чоловіки.

– А кого вважаєте найбільш небезпечними суперницями?
– Китаянок і австралійок, а також мою землячку Аллу Цупер, яка виступає за Білорусь. З дитинства ми разом займались спортивною гімнастикою, товаришуємо вже багато років. Я навіть ближча з нею, ніж зі своїми нинішніми подругами по команді. Звичайно, ми будемо вболівати одна за одну на Олімпіаді. В принципі, на схилі ми усі суперники, але в душі радіємо, коли хтось із нас досягає успіху. Мені також дуже приємно, що здобув олімпійську путівку молодий рівненський фрістайліст Антон Кушнір. Шкода лише, що поїде він у Турін також у складі Білорусі. А то мало б наше місто одразу двох олімпійців.

– А як оцінюєте рівень готовності своїх нинішніх подруг по команді Ольги Волкової і Надії Діденко?
– На даний момент складність моєї програми вища. Вони цього сезону також вивчили новий стрибок: подвійне сальто з трьома гвинтами. Намагалися виконувати його на змаганнях. Але це все справа випадку. Програму можна мати сильну, але її ще треба виконати добре.

– А як щодо олімпійського схилу, нарікань не має?
– Сам схил мені подобається. Єдине, що я не дуже люблю виступати ввечері при ліхтарях, але нічого не вдієш. Олімпійський фінал заплановано на вечір. Щоправда, туди ще траба потрапити.

– І наостанок скажіть хто буде найбільше за вас вболівати в Туріні?
– Звичайно, мої друзі, батьки і сестра. Вони казали, що обв’язково дивитимуться змагання, хоча я й просила їх цього не робити. Мені здається, що всї їхні почуття мені передаватимуться і буду я переживати. Хоча я й так буду переживати. З моїм досвідом ніби можна було б більш спокійно до всього ставитись, але не виходить.
Розмовляла Анна Савчик, "Львівська газета"

Все время: Киевское время
 
Переход на: