Незважаючи на те, що це вже моя друга поїздка у зимові Карпати цього сезону, лише зараз я можу сказати, що відчути справжню зиму я змогла лише цих вихідних на Пилипці. Загалом від цієї поїздки я отримала те, на що й чекала – багато свіжого натурального снігу (не штучного), багато нових для себе вражень (і приємних,  не надто), багато милуючи око пейзажів та відновлення у душі тих яскравих спогадів від зимових розваг, яких мені так не вистачало протягом останніх двох років. Пилипець залишився курортом, до якого усі цивілізаційні блага дійшли набагато пізніше, ніж до його курортів-конкурентів – і у плані інфраструктури, і в плані сервісного обслуговування. Закарпатський сервіс і підхід до клієнтів залишає бажати кращого. Однак про це далі.  Нижче постараюсь структуризувати свої враження. Трансфер Ідея їхати всією компанією поїздом із Львова до Воловця, а далі замовити трансфер «Спринтером» безпосередньо до Пилипця, була більш ніж вдалою: з огляду на ускладнення погодних умов, коли ужгородська траса була практично паралізованою, дорога залишалась непочищеною від снігу, добиратися залізничним транспортом є логічним та вигідним з огляду на безпеку рішенням. У самій електричці «Львів-Мукачево» був аншлаг, що у суботу вранці, що в неділю ввечері: люди масово їхали в гори. Кому треба, години відправлення електропоїзда (№807/810):   - субота (ранок) – відправлення із Львова о 7 :55, прибуття до Воловця о 10:49 - неділя (вечір) – відправлення із Воловця о 18:54, прибуття до Львова о 21:55 Трансфер від вокзалу у Воловці до Пилипця замовляли попередньо, контакти знайшли і Інтернеті. Катання і погода Чесно кажучи, дощу у Львові та у Воловці не віщував хорошої погоди, однак ці перепади лише черговий раз підкреслили загальновідоме правило: якщо у Львові дощ, то у горах – гарантований сніг. Бракувало лише легкого морозу, щоб картина ідеальної для лиж погоди була довершеною. Якби не мокрий сніг і нульова видимість. Цілу суботу, не перестаючи, падав мокрий сніг. Видимість на верхній половині гори (Гимбі) була нульовою, до того ж постійно дув вітер, мокрий сніг намерзав на одяг, маску. Комфортною таку погоду навряд чи назвеш – одяг намокав у першу ж годину катання, після чого треба було або, не зупиняючись, продовжувати катання, або ховатися у кафе чи йти перевдягатись у готель. Після 12-ї години дня по горі пройшовся ратрак, після чого катання стало комфортнішим. Загалом я знову не вгадала із лижами: треба було брати «Дінастари», на них було б набагато комфортніше їздити по свіжому снігу. Однак що втішило: мої старі лижі, із шаром воску, що залишився після останньої консервації, ідеально ковзали по свіжому снігу. Так що загального кайфу це не зіпсувало.  Працювали усі витяги – і дитячий на Магурі, і бугельний та крісельний на Гимбі. Під вечір, правда, сніг почав падати менш інтенсивно, однак температура й далі залишилась в межах 0…+1-2 С. Спорядження не встигало обсихати – довелося цілий вечір ходити у мокрій куртці.  Неділя – за ніч навалило як мінімум півметра снігу, що позначилося на роботі готелів, закладів харчування та витягів: з ранку у готелях почало час від часу пропадати світло. Ресторан, у якому ми снідали-обідали, гальмував у процесі приготуванні їжі через відсутність електрики. Приблизно після 11:30 припинив роботу бугельний витяг на Гимбу і дитячий витяг. Люди ще з півгодини-годину кучкувалися біля бугеля, сподіваючись на відновлення його роботи, а потім всі  потрохи вирушили до кріселки, що працювала на генераторі. Миттєво утворилися черги біля каси та на посадці. Нижня станція крісельного витягу у неділю: На горі на той момент був ще більші туман і мряка, ніж напередодні, правда, не було такого шаленого вітру. Ратрак, який перед тим виїхав рівняти трасу зі сторони бугельного витягу, дещо вкатав схил, однак снігопад таки робив своє, безперервно засипаючи вершину гори. Заздрю тим, хто у цей день мав широкі лижі – це було казкове катання. Нам же приходилося завалювати у задню стійку, щоб носки лиж передчасно не заривалися у нові кучугури снігу. Чесно кажучи, такі моменти вартували того довгого очікування, мрій про справжній відпочинок та справжню зиму.    Не можу точно стверджувати, коли саме з’явилось світло, однак коли ми повернулись у готель о 16:30, світло вже з’явилося. Інша частина нашої групи, яка жила у приватному секторі за 300 метрів, стверджувала, що на той момент електрики у них ще не було. Під вечір температура повітря впала, про що засвідчило рипіння снігу під ногами. Очевидно, у понеділок-вівторок каталка мала б бути супер.           Ціни на абонементи Бугельний витяг на Гимбу      Разовий (1 раз) у вихідні дні: З 9:30 до 10:30 – 10 грн 10:30 до 17:00 – 15 грн Разовий (1 раз) у будні дні: З 9:30 до 10:30 – 8 грн 10:30 до 17:00 – 12 грн Абонемент на 3 години: Вихідні дні – 100 грн Будні дні – 80 грн Абонемент на 1 день: Вихідні дні – 150 грн Будні дні – 130 грн Абонемент на 3 дні: Вихідні дні – 250 грн Будні дні – 220 грн Каса працює з 9:30. Діє затримка при проходженні турнікету (12 хвилин). Застава картки складає 15 грн. Крісельний витяг на Гимбу 1 підйом дорослий – 30 грн 1 підйом дитячий – 15 грн 5 підйомів – 115 грн 10 підйомів – 175 грн 20 підйомів – 295 грн 20 підйомів (дитячих) – 95 грн Абонемент на 3 години – 115 грн Абонемент на 1 день – 175 грн Абонемент на 2 дні – 295 грн Каса працює з 9:30 у вихідні (у будні – із 10:00), телефон чергового – 095-920-65-40. Проживання Декілька рядків стосовно особливостей готельного обслуговування у Пилипці. Одна частина нашої групи жила у готелі «Під Гимбою», а інша – у приватній садибі «У Каріни». Одразу скажу, що вибір цих закладів розміщення ґрунтувався виключно на основі позитивних відгуків, знайдених на форумах та відгуках туристів, залишених на різних ресурсах.   Кілька слів про ці заклади розміщення я викладу у відповідній гілці – «Пилипець проживання». Харчування Снідали і обідали ми у ресторані, що знаходився на першому поверсі нашого готелю «Під Гимбою».   Ціни у тому ресторані в середньому дорівнювали львівським: перша страва – 20-25 грн, друга страва – 30-35 грн, яєчня – 19 грн,  картопляне пюре – 15 грн, салат – від 10-15 грн, чай на травах у чайнику (2 порції) – 12 грн. Загалом сніданок/обід/вечеря на двох обійдеться у 100-120 грн. Готують там досить пристойно, смачно (кухар у них чи то вірменин, чи то грузин, судячи із зовнішності), інтер’єр затишний, обслуговування хороше, офіціантка ввічлива – тут все на висоті, претензій і зауважень нема.   Зал ресторану: Люди Приємно було бачити таких завсігдатаїв Боржавського регіону як Роман (Muadlib) – чисто випадково з ним зіткнулися (Рома, вибачай, що одразу не впізнала тебе у сутінках на веранді свого готелю – багатим будеш ;-). Із Володею-Vols’om та його чарівною сім’єю на чолі із маленьким Маркіяном ми жили у одному готелі, та ще й на одному поверсі, по сусідству . У неділю біля колиби, що біля бугельного витягу, мене надибав Іван-Rain із Netk’ою (пізніше спостерігала з гори, як борзо вони бороздили свіжий сніг, їдучи по цілині). Словом, тепло від зустрічі із знайомими людьми підтримувало думку, що ти ще не випав остаточно із того життя, яким жив усі попередні роки.     Ну і, безперечно, хороша компанія заставляє забувати про всі мінуси, а у пам’яті закарбовує лише позитивні моменти та комічні ситуації ;-).   На завершення після цієї поїздки зробила для себе кілька наступних висновків. 1. Пилипець залишається курортом із не надто розвиненою інфраструктурою, однак якщо закрити очі на обслуговування, це йому радше додає балів, аніж віднімає: чим менше благ цивілізації, тим менше людей, охочих до комфорту на трасах, менше бидлуватості та хамства у поведінці відпочиваючих та більше однодумців. Більш-менш нормальні витяги та пристойні ціни на житло/харчування тільки підтверджують правильність цієї думки. 2. Залізниця, як не крути, є чи не найбільш перевіреним, точним та надійним видом транспорту в зимових умовах, що є важливим аргументом у плані вибору місця відпочинку. 3. До сервісу у Пилипці, як і на інших українських курортах, треба ставитися із чималою часткою тверезого реалізму та із приставкою «але»: комфортно, але не продумано, красиво, але не функціонально і т.п. 4. У хорошій компанії всі недоліки обслуговування набувають анекдотичного характеру ;-).          Всім дякую за увагу і до зустрічі на схилах!