Сообщение №0, отправлено 28 Янв 2008 15:29

Коллега "ViLLa" , новичек на форуме Skier, но уже совсем не новичек по autoua.net "Моня" да вообще по жизни, не новичек, но еще совсем молодой духом, попростил выложить свой отчет о поездке в Италию (балы за отчет насчитывать ему!). Собственно его вариант отчета о зимних каникулах в Доломитах:

Montagna alpine, neve e bello umore! *
(* свободный перевод с итальянского: Альпийские горы, снег и прекрасное настроение)

- Нам учительница говорила, что Италия похожа на сапог.
- Я побывал в Италии.
Это твоя учительница похожа на сапог, а Италия похожа на рай!
(из разговора великовозрастных школьников)

      Решение поехать в Доломиты пришло под воздействием фотографий Стекольщика. Все варианты прочих курортов были отметены начисто и сразу. Тем более, что поездка намечалась с друзьями. А что может быть лучше, чем отдых в замечательном месте в замечательной компании!
      И вот настал долгожданный день. 3-го января в 06.00 наш Мурзик (такое ласковое название нашего Сузука), запакованный под самое немогу путешественниками, лыжами, бордами и прочими необходимыми для активного зимнего отдыха вещами, вырулил на житомирскую трассу. Неспешно отматывая километры и аппетитно пожирая бензин (огромный багажник на крыше таки добавлял к расходу прилично), мы в сгущающихся сумерках въехали на стоянку мотеля «Европа» у самой кромки Украины.

Поскольку действие визы начиналось только с 00.00 4 января, мы поселились в «Европе» (двухместный полулюкс – 180 грн., обычный двухместный – 160 грн.), отведали замечательный ужин и искренне поблагодарили Гладиолуса за рекомендацию этого места.

В 04.00 мы уже стояли в очереди из трех машин на пограничном переходе в Чопе. Милая венгерская таможенница вскользь спросила о количестве сигарет, попросила заполнить какую-то бумажку с количеством бензуса в баке и гостеприимно подняла перед нами полосатый шлагбаум – все, мы в Венгрии. Процедура не заняла и получаса. Не спеша прокатив положенное расстояние до австрийского Граца, вернее его пригорода, мы попали в объятия наших гостеприимных друзей. Вечер затянулся до глубокой ночи…

Несмотря на то, что все роутеры рекомендовали дальнейший путь либо через Вену и окрестности Мюнхена, либо через Линц, мы, все же, решили поехать напрямик – через горы. Тем более там оказалось всего-то 456 км. Этот путь вызвал двоякие впечатления. Нерадостные – поскольку километров 200 пришлось ехать по зимнему горному серпантину и было потрачено гораздо больше времени, чем планировалось. Радостные – поскольку таких пейзажей, такого национального колорита ни на каком автобане не увидишь…
      Маленький эпизод по дороге, хоть и заставил понервничать, но, все же, не сильно испортил настроение. Дело в том, что нам впервые пришлось попользовать автоматическую заправку, да еще и в воскресенье, когда никого из обслуживающего персонала на месте не оказалось. Автомат с аппетитом сожрал 50-евровую купюру, но выдавать бензин категорически отказался. После нескольких минут уговаривания и запугивания, электронное чудовище нехотя выдало клочок бумажки, на котором стояла дата, сумма, слово «кредит» и еще пару слов на прелестном итальянском. Бензина на заправке просто не было. Достаточно раздосадованные, мы, все же, сохранили эту бумажку, со слабой надеждой, когда-нибудь получить либо бензин, либо деньги. Через несколько дней мы приехали в Корвару кататься и заглянули на злополучную заправку. Все произошло как и должно быть в цивилизованной стране: «начальник заправки», даже не став слушать мою сбивчивую английско-немецкую речь, едва взглянув на «чек», тут же извлек 50-евровую банкноту и был очень обрадован, когда вместо денег мы попросили на эту сумму заправить машину.

Тем не менее, примерно к трем часам дня 6-го января мы уже получали ключи от наших апартаментов. Отдельное спасибо Валерке – без него мы бы потратили немало времени на поселение, поскольку оформление было в Сельве (Валькенштайне), а поселение - в С. Кристине. Вот такие местные особенности.
Апартаменты превзошли все наши ожидания. Двухэтажный номер, с прекрасным видом на горы, с добротной, хотя и без изысков, мебелью, кухней, паркингом и ски-боксом – что еще нужно человеку для комфортного отдыха. Отпраздновав в кругу друзей благополучное прибытие и Рождественский вечер, под привезенные запасы и разговоры о завтрашнем катании, уставшие уснули крепким сном младенца…

Утро не заставило себя ждать и к 9 часам утра мы уже стояли у подъемников. Надо сказать, что выбор места для катания представляется для новичков достаточно сложным делом. Глядя на схему региона и лыжных трасс, иногда, просто теряешься и некоторое время с достаточно потерянным видом водишь пальцем по карте… Имея достаточно маленький, всего пару сезонов, опыт катания, мы с семейством достаточно легко согласились с предложением Валерки забраться на одну из самых высоких точек этого региона - CIAMPINOI (2254м). Спуск от этой точки по красной трассе оставил в наших душах впечатления, которые мы вряд ли когда-нибудь забудем.
    Добравшись, наконец, до трасс, нас устраивавших, мы разъехались с Валеркой и Ириной по разным спускам, которые соответствовали нашим уровням, поддерживая связь с помощью замечательного изобретения, называемого в народе рацией.
     Качество трасс, подъемников, информативное обеспечение, инфраструктура – все это не переставало вызывать у нас восхищение на протяжении всего времени. При всем притом, что на стоянках находилось огромное количество машин, а постоянно подъезжающие ски-бусы исторгали из себя все новые и новые толпы лыжников, на трассах было абсолютно свободно, а на некоторых - вообще пустынно… После встречи, о которой рассказала Надин, и после нескольких ценных советов Петра, мы, таки, рискнули спуститься с самой длинной красной трассы региона – 10,5 км, стартующей с горы SECEDA (2518м). С достаточным напряжением, которое мы сбрасывали в постоянно встречающихся на трассе итальянских «колыбах», сползая на некоторых особо красных участках и расслабляясь на участках попроще, мы все же одолели этот маршрут, а коньяк из заветной фляжки в конце спуска оказался сродни главному призу соревнований… После этого многочисленные спуски региона Альта Бадиа (Корвара) оказались настолько простыми, что преодолевались без малейшего напряга.

Шесть дней проведенных в Альпах, как-то, необычайно быстро закончились… На обратном пути была приятная остановка в венгерском Эгере, с посещением винных погребов и купанием в минеральных источниках. Последняя процедура очень напоминала некоторые завершающие эпизоды сказки о Коньке-Горбунке, в части «… прыг в котел – и там сварился…» и, тем не менее, усталость как рукой сняло.

Последние километры венгерских дорог были отмечены ожиданием недобрых сюрпризов на дорогах украинских. Проскочив около 8 утра за 10 минут переход в Лужанке, мы оказались во власти разнообразнейших неровностей, которые то и дело встряхивали нас, заставляя говорить о путешествии уже в прошедшем времени. Неспешно, с обедом, заправками и разными …-стопами, к половине седьмого вечера мы въехали во двор нашего дома…

Расходы по поездке на семью из 4 человек составили:
1 Проживание в Валь Гардене (7 ночей) = 696,00 Евро
2 Услуги резервации апартаментов = 14,00 Евро
3 Оформление Итальянских виз (4 чел.) = 240,00 Евро
4 Страховка на машину = 25,00 Евро
5 Медстраховка (горные лыжи х 4 чел.) = 88,00 Евро
6 Переводы разных документов для консульства = 25,00 Евро
7 Бензин на 4200 км = 462,00 Евро
8 Ночевка в Берегово = 55,00 Евро
9 Ночевка в Эгере = 65,00 Евро
10 Ски-пасс 6 дней х 4 чел. = 640,00 Евро
11 Сувениры+мелкие покупки = 50,00 Евро
12 Еда = 520,00 Евро
Всего: 2 880,00 Евро
Фотографии тут шагать влево

P.S. Этот отчет продублирован с дружественного автомобильного форума AutoUA.NET.

[ 29 Янв 2008: Сообщение исправлено: Yaroslav_Severin ]

Сообщение №2, отправлено 28 Янв 2008 17:58

Цитата:

---

Оригинал отправлен Yaroslav_Severin:

.... австрийского Граца, вернее его пригорода, мы попали в объятия наших гостеприимных друзей. Вечер затянулся до глубокой ночи…Несмотря на то, что все роутеры рекомендовали дальнейший путь либо через Вену и окрестности Мюнхена, либо через Линц, .....

---

Это ж какие роутеры Вам из Граца через Мюнхен советовали ?!?!

Да за такое - канделябром-с ! 

Сообщение №6, отправлено 31 Янв 2010 23:34

“Доломітські супер лижі.”
Підготовка до поїздки почалася іще у вересні місяці, коли на пошту почав надходити спам від dolomitisuperski.com про дати відкриття нового сезону, акції і поточне.
Знайомі із системою бронювання апартаментів, ми почали пошук таких, які б відповідали нашим вимогам. Вибір локації звісно впав на чотири долини – так би мовити сердце Доломітових Альп –Arabba, Alta Badia, Val Gardena, Val di Fassa. Усі долини об’єднані в єдину систему підйомників і трас, протяжність яких складає понад 400км, з можливістю проїхати усі чотири долини, практично не знімаючи лиж. Після тижневих пошуків і близько сотні дзвінків по скайпу, нам нарешті вдалося знайти семимісні апартаменти, по дико низькій ціні, як для цих місць. Далі була передплата і тримісячне очікування відїзду.
Стосовно віз: троє учасників мали робочі італійські і французькі візи, двоє дівчат відкрили на потрібний період польські візи – при поданні заносили звичайний пакет документів плюс фіктивна бронь готелів у Кракові. Один учасник мав гостьову піврічну візу Словаччини і іще один був вірнопідданим шановного пана Берлусконі.
Дівчата і італієць летіли літаком wizzair, усі інші діставалися автом. Хочу додати, що ніяких проблем із візами у аеропорту під Краковом у дівчат не виникло – ніхто не намагався дізнатися, чому вони летять до Італії із польськими візами.

Отже, виїзд 01.01.10.
Завантажили машину під завязку. Два пасажири і водій. В боксі – 4 пари лиж, 3 борди.
Виїхали з Києва орієнтовно о 9.00 ранку. Чудова погода, на шляху від Києва до Житомира, поступово почала змінюватися на гірше від м.Рівне. Після Рівне почалася справжня завірюха, рухалися зі швидкістю не більше ніж 60км\год. Яким же було наше здивування, коли ми перетнули умовну лінію Карпат десь за Стриєм – температура +, ніяких натяків на сніг. Доїхавши до Славського, підібрали останнього учасника подорожі – скользяк борду весь покоцаний, одяг брудний – новий рік в Славську видався на славу. Розповів, що люди іще намагаються кататися на Тростяні під проливним дощем.
Таким чином, десь під 22.00, ми дісталися Словацького кордону в Ужгороді – цей перехід так і називається - кпп Ужгород. На відміну від переходу на Угорщину в кпп Чоп\Zahony, тут не було жодного автомобіля. Ми були єдині!!! на кордоні. За півгодини перетнули кордон без зайвих проблем, повідомивши словаків про кількість алкоголю у сумках і цигарок у пачках – у них не було жодного бажання порпатися у наших лижебордерських речах – я бачив це по їхніх очах.
Близько 100км по Словаччині і ось ми перетинаємо умовний кордон із Угорщиною біля міста Miskolc. Після півгодинного кружляння містом знаходимо pansio (назва недорогих готелів в Угорщині ), по 10 єврів з носа.

02.01.10
Виїзд з готелю о 9.00.
Без проблем дістаємося Будапешту. Їдемо у напрямку траси M7 на Балатон через центр міста. Хочу додати, що угорці зробили нещодавно непогану окружну навколо Будапешту, називається M0, але якщо ви їдете у вихідний, то я раджу вам все ж таки їхати через центр міста – так набагато швидше.
Проїхавши близько 60км від Будапешту під капотом авто раптом чується страшний гуркіт, машина глохне, кермо не керується. І тут перше підтвердження того, що Бог є – все це стається в безпосередній близькості від автозаправки, куди ми і вкочуємося, практично вже не керуючи машиною.
Під капотом страшна картина: віджимний ролик паска ГРМ розбив підшибник і зіскочив зі свого місця плюс він же відповідав за гідропривід керма. Почували себе наче пілоти радянського літака, збитого над ворожою територією.
Далі вже по стандартній схемі – йдемо до обслуги заправочної станції (Agip). Оглянувши авто, представник станції клікає калькулятором і показує нам – 220єврів евакуація до Будапешту + потім іще вартість ремонту, який буде здійснюватися лише в Понеділок (на вулиці була Субота).
Нічого не вдієш – ми погоджуємося. Жаль товаришів, яким доведеться брати снарягу напрокат.
Далі – друге підтвердження існування Бога – на заправку, після 10хвилин очікування, влітає мерседес седан із причепом для транспортування автомобілів. Молодий хлопчина на суміші трьох мов дає зрозуміти, що він те, що нам портібно. Каже: ноу проблем, сьогодні все полагодимо і ввечері поїдете на свої лижі. Поки ми намагаємося щось зрозуміти, він швидко затягує наш автомобіль на причеп. Тут на заправку вкочується евакуатор, викликаний заправною станцією. Іще хвилин за 10 приїздить його хазяїн на джипі і починає сваритися, вимагаючи з нас 100євро нєустойки і таке інше.
Молодий хлопак, дай йому бог здоровя, зі словами – бігом в машину, заштовхує нас в свій мерс, сідає і після декількох спроб обїзджає евакуатор, який нам заблокував дорогу, в надії отримати свої 100євро.
Вже по трасі він нам пояснює, що його сімя впродовж 10 років обслуговує ділянку дороги траси M7 від Будапешту до Словенського кордону, а мафія, яка є на заправках, забирає у них бізнес і дурить клієнтів – приблизно такий зміст він вклав в свої слова.
Ми іще на стрьомі, після такої ситуації, починаємо смсити нашим близьким про своє місцезнаходження. В результаті нас завозять практично в сарай, біля міста Siofok, на березі Балатону, де стоять кілька розібраних після дтп машин і працюють пару хлопців. Після огляду, вони повідомляють, що проблема дійсно серйозна, але вони спробують полагодити.
Не буду вдаватися в подробиці кустарного виробництва нових запчастин, але ось воно – третє підтвердження існування самі знаєте кого – через 5 довгих годин очікування, ми знову їдемо по трасі M7 у напрямку Доломіт. І навіть кермо, що як в Жигулях, працює без гідропідсилювача, нам не на заваді.
Ось телефон цього парубка, якщо хтось потрапить в халепу на даному відтинку дороги – 0036 306 863 155 Leonardo, він говорить сумішю німецької, англійської і італійської, що не так вже й погано. Заплатили ми 350єврів за ремонт і евакуацію авто. Надто приємна сума, після усього пережитого.

03.01.10
4 ранку, ми на місці. Йде в хід пляшка закарпатського, потім тривожний сон до 12.00 дня.
Розплющивши очі – дивуємося чудовим краєвидам, що відкриваються з нашої мансарди. Апартаменти гарні, хазяї печуть хліб і приносять свіже молоко.
Потроху налаштовуємося на катання. Дзвонить товариш італієць, який на пару днів приїхав зі Страсбургу, аби відкатати з нами. Домовляємося катати на passo Falzarego/Cinque Torri.
Відмінна катальна зона, недолік – діставатися машиною або рейсовим автобусом. Далі плюси – висота трас між 1900 і 2700, відсутність великої кількості людей, багато можливостей для позатрасового катання. З одного із перевальчиків видно практично усю провінцію Veneto і Адріатичне море. Ледве встигаємо на останній підйомник на перевал, за яким припаркована наша машина.
Це чи не найбільша неприємність, яка може з вами трапитись. Якщо ви не встигли до 16.30 дістатися вашого підйомника, то вам доведеться спускатися до автомобільних доріг і добиратися додому автостопом або регіональним автобусом.
Непереодягаючись, з’їжджаємо машиною з перевалу у напрямку міста Cortina d’Ampezzo, до цього Вавілону у Доломітах, на центральній вулиці якого зібрані чи не усі бутіки відомих брендів, а вартість житла досягає 30К євро за квадратний метр. Вечеряємо у San Vito di Cadore, в стандартній піцерії, подалі від суєти Cortina.

04.01.10
Прокинулись. Зготували сніданок з попередньо закуплених харчів у супермаркеті. В кожному містечку зазвичай є невеличкий маркет, де можна недорого закупитися продуктами. Приблизна вартість споживацької корзини на 7 чоловік, сніданок + вечеря на 6 днів вийшла десь на рівні 70-90 єврів.
Катали цього дня виключно в Alta Badia: під 100 км переважно синіх трас, один сноупарк, а також два варіанти Gran Riza – траси,що входить в десятку найкращих у світі.
Обідаємо в одному з багатьох “притулків”- “riffugio” – практично на кожному перевалі і на кінцевих станціях підйомників є невеличкі комплекси, що включають у себе ресторан з традиційною кухнею і невеликий готельчик для тих, хто тріпує горами або ж вже не в змозі дістатися власного житла. Мінімальна вартість пайка, аби поповнити запас енергії, на людину складає 10-12 євро і включає одну страву і питво. У нас популярними були макарони або ж овочевий суп і склянка bombardino – специфічний коктейль на основі яєць і місцевого самогону. Вмикає одразу. Також кожного дня брали із собою горіхову суміш і шоколад – для того, аби відкатати більшість цікавих трас у чотирьох долинах, одного бажання недостатньо.
Надвечір, після повернення додому, експериментуємо із гречкою, що була привезена з собою. Надто екзотично для цих місць,але пару раз можна). Закінчується день над мапою регіону побудовою грандіозних планів на завтра….
05.01.10
Зустрічаємось із групою місцевих молодих горян, які приїхали познайомитись з українськими дівчатами і позмагатися на схилах із українськими хлопцями.
Як це не дивно, але катаємо знову на Falzarego/Cinque Torri. Вагон, що піднімає нас на 2700, струшують оплески і вигуки понад 50 катальщиків – ми підійнялися над туманом і відкриваються чудернацькі краєвиди, а сонце засліплює тих, хто забув взяти маску або окуляри.
Опісля каталки, на перевалі зауважуємо таврію з українськими номерами СА щось там.
Дуже дивно це все виглядає – схоже на якусь рекламну акцію від виробника українських авто.Прощаємося із молодими горянами таки ж тут. Горяни засліплені красою українських дівчат і витривалістю українських хлопців.
За вечерею всіх інтригує наявність філії київського метрополітену в Доломітах. Швидко по мапі прикидаємо маршрут. Сподіваємося прокинутися пораніше.
6.01.10
Val Gardena. З перевалу, що позначає кордон поміж Alta Badia і Val Gardena спускаємось чорною трасою до містечка з милозвучною істинно італійською назвою Wolkenstein.
Цікаво їхати на лижах звичайною вуличкою повз охайні будинки місцевого ладинсько-італійсько-австрійського населення. З Wolkenstein піднімаємось до підніжжя гори Sassolungo (3181), що грізно нависає над місцевістю. Звідти по чорному варіанту відомої траси Sasslong спускаємось до містечка S.Cristina, з якого курсує фунікулер, прорубаним у горі тунелем, до іще однієї катальної зони - Seceda. Широкі траси, велика кількість засніжених полів, південна експозиція – всі ці речі роблять місцину дуже приємною для каталки. Звідти також є 10 кілометрова траса у напрямку міста Ortisei – не дуже цікава у плані каталки, але їдеш повз каньони із замерзлими водоспадами. Дуже захоплююче.
По дорозі назад ледве встигаємо на підйомник у напрямку нашого перевалу. Власне, двері вже зачинені, але я починаю несамовито верещати, що тіпа соррі, у нас машина на перевалі, пустіть, це останній раз і таке інше. На щастя – нас запускають і ми без пригод дістаємося нашої місцевості.
7.01.10
Marmolada. Без неї не обходиться, напевно, жодна вилазка у Доломіти. Вершина понад 3300м, траси великої протяжності, можливість катати навіть влітку – все це притягує велику кількість лижебордерського народу. Завдяки якісно продуманій мережі підйомників нам так і не вдалося зауважити черги впродовж нашого маршруту. Уся дорога від Alta Badia (Corvara) до Marmolada зайняла трохи більше ніж 1.5 години.
Окрім спуску з самої Marmolada, цікавою також є траса з перевалу Passo Padon – особливо для любителів фрірайду. Та й з Мармолади є безліч можливостей спуститися пухляком. Катаємо,як і завжди, до “останнього підйомника”.
8.01.10
Європу засипає снігом. Ми також не пасуємо. Усі автомобілісти вдягають ланцюги. Я жалкую, що завчасно не подумав про це – вартість самого примітивного комплекту в р-ні 100 єврів. Молюся, аби на завтра розчистили дорогу на перевал. Каталка ніяка – навіть якщо ви їдете на 5-6 катальних днів, раджу хоч один присвятити відпочинку. В смислі без зайвих рухів. По-перше, снігопад. По-друге, ноги фізично не тримають. В цей день більше проводимо часу у кав’ярнях, відігріваючись після чергового карколомного спуску.
9.01.10
Частина компанії вирушає у напрямку Венеції. Нас залишається 4 чоловік. І ми відправляємося в свій останній катальний день на Falzarego/Cinque Torri – безумовний лідер наших скібордерських вилазок. Частина підйомників закрита з огляду на погодні умови. Докатуємо свої скіпаси і звалюємо з перевалу вниз у напрямку провінції Veneto. Через 100км снігопад змінюється дощем. Доїзджаємо до чудового містечка Belluno, де нас в свої теплі обійми приймає група італійської молоді. Вечір і ніч вибухає яскравою середземноморською палітрою.
10.01.10
Виїзд до України. Надвечір перетинаємо угорсько-український кордон. Ночуємо в готелі на Закарпатті:
- Добривечір! Місця є?
- Так. Сто п’ятдесєт за двохмісний номер. Але прошу пана перепрошую – води нема. Ніякої.
На наших обличчях посмішка – велкам хоум)))
Як і писалося багатьма людьми,які поверталися в цей самий період, 800 км по Україні нам довелося їхати близько 13 годин. 4 рази зупиняли даівці. Два протоколи – один перевищення 75км на годину при обмеженні 50, інший – 82км на годину при обмеженні 60. В Київ вїхав на двох пробитих колесах, рихтував усі чотири диски, один з них довелося викинути на смітник. Будьте обережними на трасі Київ – Чоп.

Отож, підсумки:
1.Бюджет:
- дорога – 120Є (на людину з розрахунку, що в машині їде 3-4 особи)
- проживання тиждень – 147Є
- каталко тиждень – 240Є
- харчі і поточне – 200Є
Виходить в р-ні 700Є-750Є на людину. 9 днів перебування, з них 7 – каталка.

2.Каталка. Незважаючи на стереотип, що катання в Доломітах нагадує Буковель, тільки в більших об’ємах, нам довелося бачити і навіть випробувати каталку поза трасами. Таких місць, на кожному з 12 курортів dolomitisuperski, вистачає.
З точки зору максимального задоволення, слід обирати місцини, віддалені від основних маршрутів лижебордерської братії – кайф від їзди по абсолютно пустій трасі увесь день - неперевершений.

3.Інші види дозвілля.
Пішохідні маршрути, кінні прогулянки, скітури, нордік валкінг, санчата, бігові лижі, альпіністські сходження, віа феррата, і ще багато-багато всього. Воістину, чудове місце для зимових і літніх вилазок!
Чао, Доломіти!