|
Анализ рейтинга сообщения
|
|
Автор:
|
Jolie
|
|
Сообщение:
|
Як завжди, найбільш вдалі поїздки виходять, коли ти не плануєш задового наперед, а збираєшся хаотично. Отак хаотично і назбиралося нас 10 чоловік різних за віком, освітою та уподобаннями, однак із єдиною метою – відпочити та застати хоч трохи снігу у карпатських горах. Дорога видалася легшою, ніж була взимку та ранньою весною – ями-копанки полатали, однак у Івано-Франківській області стан дорожнього полотна таки кращий. Приїзд в Ясіню, за бортом плюсова температура і дощ. Погруження в ГАЗон і підйом нагору пройшли швидко. Одразу скажу, що практично до самого підняття на Драгобрат снігу ми не бачили, перші клаптики почали з’являтися вже після долара. Навіть найбільші оптимісти такі як я і Влодик вже почали сумніватися, чи ми сьогодні зможемо взагалі кататись. Однак вже після притулку «Драгобрат» сумніви почали розвіюватися, сніг був, його більшало, але це був не той обсяг снігу, до якого ми так звикли, за яким ми їдемо не одну сотню кілометрів із різних та найвіддаленіших куточків Карпат. Субота, каталка день 1. «А снег идет, а снег идет…» (с) Жанна Агузарова Після поселення у «Кремені» та сніданку йдемо на гору. Вже при виході з готелю дощик, який падав, поступово почав перетворюватись у сніг крупицями, який починає все рясніше і рясніше падати. Останній викат біля «Курятні» ледве катабельний – сніг ледве притрусив болото, яке нам пів тижня показували адреналінівські камери, працює ВЛ-1000 та «Доппельмеєр», Паша світ бугель не запустив, так як у його кулуарі вже біля викату каміння і мало снігу (цього дня я мала можливість в цьому переконатися). Кріселка, що біля «Кременя», не працює і вже не буде працювати цього сезону – власники (а їх на даний момент троє) ніяк не можуть її поділити між собою. Біля «Курятні» тусуються дітки віком 6-8 років у россіньйолівському та фішерівському спорядженні. Готелі пусті, на схилах всього кілька компаній. Єдиний варіант нормально катнути, не наражаючи свої лижі на небезпеку – їхати з ВЛ-ки на Доппель, що ми дружно і робимо. При спуску зупиняюсь біля майже згорнутої палатки «Fischer», що стояла посередині гори – виявляється, там проходили змагання «Казкова олімпіада», що практично щороку відбувається на Драгобраті. Після змагань діти собі в задоволення катались, а батьки пильнували своїх чад біля витягів та на схилі. Якраз у цей день Влодик на підйомнику познайомився з тренером львівської динамівської школи і фактично записав свого сина до спортшколи вже на наступний сезон. Після перших спусків ми всі зібрали на чай та гаряче вино біля нижньої станції «Доппельмеєра» – не було змісту маневрувати на недостатньо добре покритих ділянках гори. І це було вірне рішення – буквально за півгодини всі недоліки схилу засипало потужнім снігопадом. Видимість нуль, сніг сипле, на горі катається заледве чоловік 30, два витяги у повністю твоє розпорядження – отакою була перша половина суботи. Ну Бог з ним, їдемо по приборах, нам не вперше до такого звикати. Траси були важкими – зверху свіжовипавший сніг, а знизу замерзлий сніг з льодом. Під час одного спуску при спробі трохи повимахуватись на трасі мене так розвернуло в повороті, що я два рази перевернулась і клубком скотилась вниз. Дякувати Богу та моєму рюкзаку, все обійшлося, хоче це було далеко не єдине моє падіння ;-)))). Дуже підступним виявилися карнизи-початки траверсу у Пашин кулуар – я намагалася один раз з’їхати по ньому, в результаті мене занесло і вийшов дуже оригінальний дроп, після якого я розклалася на схилі як жаба. Політ вийшов цікавим, але друге його повторити мені щось не дуже хотілось. Починаючи з 13-ї години каталка стала повністю комфортною – попри подальшу нульову видимість нас почала оточувати справжня казкова зима із тишею навкруги, відсутністю людей на схилі, на підйомниках та дивовижною атмосферою, яку більшість з нас мабуть востаннє відчували десь у далекому дитинстві, коли вперше у зимовий день виходили надвір після затяжної довгої мокрої осінньої погоди. З 12-ї години почав працювати Пашин витяг – засипало цирк, біля верхніх опор майбутньої Цибеленкового кріселки вже утворилися нові сніжні кучугури і я вирішила туди поїхати, розвідати ситуацію. Із 10 чоловік зі мною поїхала лише одна людина, всі решта відмовилися і звинуватили мене у тому, що я шукаю собі пригод на свою п’яту точку. У відповідь моя п’ята точка мені чомусь настирливо переконувала, що нічого страшного не станеться, якщо ми туди спустимося. Траверс від «Доппельмеєра» до ялиночок був важким – сліди попередніх катальщиків замерзли, а свіжий рихлий сніг обвалювався вниз, тільки його торкалися канти лиж. Проте у самому кулуарі катання було більш комфортним, ніж на горі – не було вітру, від чого навіть здавалось, що видимість покращилася. Вже ближче до викату трапилась ділянка з камінням, однак її можна було без проблем об’їхати. Кому цікаво, ціна на абонементи витяга Паші Цибеленка (витяг «Вершина Карпат»): 1 підйом – 10 грн 5 підйомів – 50 грн 10 підйомів – 70 грн 20 підйомів – 120 грн 50 підйомів – 250 грн В обід трасами біля ВЛ-ки та «Доппельмеєра» нарешті пройшовся ратрак і трохи вирівняв нариті за півдня горби. До 16-ї години ми укаталися в хлам, і останніми з компанії пішли до готелю. Решту часу до вечері минуло у розмовах та дискусіях на диванчику у нашому з чоловіком номері, головним ідейним натхненником яких була Йордана. Що мені сподобалось у сауні в «Кремені», так це величина приміщення , простір, легко вміщається чоловік 10-12, розділені парилка і кабінки із душами, туалетом, можна було навіть брати банні шапочки. Під час банних процедур та різнотематичних розмов легко пішли кілька літрових пляшок пива, сирокопчені ковбаски, сир та дві пачки соняшникового насіння – як висловилася одна знайома, насіння єднає тебе з космосом – захоплює та відволікає від усіх мирських проблем. Після сауни частина компанії пішла спати, а частина засіла у найбільшому номері за посиденьками з коньяком та фруктами. Цю ідилію обірвало зникнення світла пів першої ночі, після чого всі порозбрідалися по своїх кімнатах. Неділя, каталка день 2. «At winter’s tale» © Queen Вранці при підйомі о 8-й годині виявилося, що світла немає цілу ніч – в Ясіні пошкоджено кілька ліній передач і півсела сидить без світла. Сніг падав і надалі. На Драгобраті впала смерека на лінії електропередач, внаслідок чого ні в нашому, ні у сусідських готелях не було світла. Господарі запустили свій власний генератор і згодом життя у готелі знову закрутилось. Мене ж продовжували хвилювати думки, чи у таких умовах будуть працювати витяги. Передзвонили до адміністрації Бідного – ВЛ-ка і Пашин витяг працюють, «Доппельмеєр» не вмикають через малу кількість людей. Витяги працюють на генераторах. Виходимо з хати – снігу нападало багацько, місцями по коліна, готель Дзвонаря прийшлося обходити майже весь, щоб не погрузнути у кучугурах снігу. Біля «Курятні» цього для спостерігалось більше людей, ніж у суботу; більшість з них ми спостерігали на трасах день перед тим, чимало людей приїхало кататись на один недільний день. Траси були у значно кращому стані, було видно, що вранці горою пройшовся ратрак, нижню частину траси Пашиного кулуару теж було відратрачено. Біля «Курятні» вже тусувалися перші відвідувачі, так що неділя нагадувала звичну драгобратівську картину. Загалом сніг мокрий, важкий. Згодом всі роз’їхалися, а ми з чоловіком вирішили піднятись на вершину цирку. В Пашиному кулуарі снігу було по пояс, їхати було ще важче, ніж напередодні, не рятувала навіть агресивна задня стійка. Час від часу небо потроху почало прояснюватись, однак мій фотоапарат не завжди встигав ловити такі моменти. З 13-ї години почалась реєстрація на аматорські змагання, що проводилися в рамках свята, приуроченого до закриття сезону, яке організували кілька власників драгобратівських готелів на чолі з Пашею Цибеленком. Поки всі наші потихеньку пішли збиратися додому, ми з чоловіком залишилися подивитися на змагання. Ввечері планувалася забава та феєрверки біля «Вершини Карпат», однак потрапити на цю святкову програму нам вже не судилося. Від’їжджати додому аж ніяк не хотілося – думка про те, що ти знаходишся нагорі, у сніжному царстві, зовсім на іншій планеті, ніж усі інші люди, для яких зараз весна, якось не вкладалися у голові. Тому всім, хто має бажання ще встигнути застати нормальний сніговий покрив, побачити ще цієї весни клаптик зими, поспішіть – Драгобрат є дуже мінливим за натурою, може образитися і повернутись до вас справжньою весняною спиною. І на останок кілька висновків після поїздки: - варто довіряти Сноуфорекасту – чи не єдиний сайт, який точно передбачив погоду. Причому варто дивитися на висоти 1353 м і 1528 м. - драгобратівські готелі пустують – відпочиваючих практично немає, на цих вихідних наша компанія була єдина на весь готель. - незважаючи на дуже малу кількість людей, підйомники працюють – пріоритетно ВЛ-1000 та Пашин, «Доппельмеєр» включають коли починає істотно підтаювати нижня станція ВЛ-ки. - на ці вихідні 17-18 квітня на Драгобраті планується два заходи – «Драгобрат Mounts & Music» та чергова поїздка від Adrenalin Team, так що офіційне закриття для широких мас любителів цього високогірного курорту ще попереду. Однак, як на мене, зволікати не варто, так як до травневих свят сніг може не долежати при теперішній нестабільності температури та погодніх умов. - фрірайд штука захоплива, але важка і небезпечна. До нього треба готуватися, відкинути страх та завжди тверезо оцінювати свої можливості. Ну і звичайно, треба мати відповідне спорядження – без нього важко та некомфортно. - незважаючи на важкі погодні умови, нам, загартованими тростянівськими буграми та туманами, було досить комфортно кататись, не помічаючи ні відсутності видимості, ні густого снігу, ні вітру – у природи немає поганої погоди!
|
|
50 баллов добавлено администратором