- в 1648 г. жители Золочева вместе с крестьянами соседнего села Биле подняли мятеж и Коронные войска были вынуждены оставить замок, казаки Богдана Хмельницкого вошли в крепость без боя. - казацкие отряды были тут и в 1655 г, когда ожидали прибытия Российских войск, чтоб вместе с ними идти на Львов. - в 1672 г. замок шесть дней сдерживал наступление турецкой армии на запад. Однако после шестидневной битвы турки захватили и разрушили крепость. Именно здесь в 1674 году Ян III собирал войска для своего победного похода на османцев. - в 1675 г, имея только треть личного состава, замок выдержал осаду орды хана Аджи-Гирея. После Яна замок достаётся в наследство его сыну, Якубу Собескому, а после его смерти владельцами становиться Радзивиллы. - в XVIII ст. своё оборонное значение крепость утратила и начинается упадок замка. - в 1802 году замок купила семья Комарницких и приспособила здания под жилые помещения. - в 1840 году хозяева продали крепость австрийскому правительству под военные казармы - в 1872 г. замок стал использовался как тюрьма и помещение суда - в 1939 г. НКВД продолжил эту зловещую традицию: в замке была устроена одна из ужаснейших тюрем в Западной Украине. Лишь в 1986 г. началась реконструкция замка и устройство музея. Часть экспозиции находится в Ренессансном дворце. В Китайском павильоне экспонируются произведения восточного искусства. В 2007 г. отстроен равелин. Вообще, замок и далее требует крупных реставрационных работ.

Особисто мене вразили наявність величезних трьох каменюк,

які «живуть» у Золочівському замку і з якими пов’язана давня прекрасна легенда. Ось ще кілька фактів про них:

„На сірому тілі цих велетнів відвідувачі охоче розглядають “вирізані” невідомою мовою літери - цілий рядок, які дійшли до нас з глибини століть. Ще невідомий художник зобразив на кам’яному полотні якісь давні символи - терновий і живий вінки, які переплелися, мов дві обручки. І просвердлив в одному з каменів дуже акуратну дірочку. Кажуть, якщо маєш потаємне бажання і хочеш, аби воно здійснилося, потрібно покласти до тієї дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі. Усі три камені працівники замку привезли із села Новосілки Золочівського району - так вони й лежали при купі в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки за третьої спроби - люди, які були присутні при перевезенні, розповідають, що у підйомного крана не один раз рвалися троси. За переказами, ці три камені - усе, що залишилося від безповоротно зруйнованого у XVI столітті Новосілківського замку, який побудували вихідці з Угорщини, нащадки багатого лицарського ордену тамплієрів. У надписах на каменях начебто було зашифровано, де тамплієри заховали свої скарби. Донедавна вважалося, що напис на камені зроблений невідомою мовою. Але півтора року тому, коли до Львова приїздив Папа Римський, у Золочівському замку побував його референт. Він оглянув напис і, упізнавши одну характерну букву, яка у написаному повторюється не один раз, висловив думку, що це старопольська мова, якою користувалися до середини XIV століття. Легенда, яку розповідають жителі села, така. Начебто у давнину в’язнем Новосілківського замку був польський національний герой Янусик. У ніч перед стратою йому приснився сон: якщо вдасться йому знайти у своїй камері камінь з діркою, його найпалкіше бажання збудеться. Для цього потрібно покласти у цю дірку палець і повернути довкола осі. Янусик відшукав потрібний камінь і вчинив саме так, як йому приснилося у віщому сні. На ранок молодому вродливому в’язневі в камеру принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Ще один варіант легенди оповідає, що Янусикові передали хустинки молоді дівчата, також через дірку в камені. ...Сьогодні відвідувачі, які приїжджають до Золочівського замку, знають: якщо маєш матеріальне бажання, палець потрібно повертати в бік тернового, “мертвого”, вінка. Якщо ж твоє бажання романтичне - в бік вінка квітучого. Працівники замку жартують: якщо бажання не здійснилося - значить, палець був недобре повернутий, і треба їхати до Золочівського замку ще раз”.

Отже, ми маємо нагоду все перевірити, бажання загадував навіть мій син

І останнє, що здалось дивним, це інформація про створення товариства шанувальників Золочівського замку в Торонто та Сиднеї!!! 

Останній пункт маршруту був обраний по дорозі, оскільки погода ще чинила опір і вибір був зроблений - завершити турподоріж в одному з найстаріших відпустових місць в Україні - Уніві, отже якихось через 20 км  - і ми в Унівськській Лаврі.

Історична довідка (http://castles.com.ua/univ.html):

Відомо, що в цьому прекрасно збереженому оборонному монастирі в 1606 р. перебував Іван Вишенський і написав там “Посланіє до стариці Домініканії”. Зведено споруду, скоріше за все, в XV ст. В 1648-1770 рр. при лаврі діяла унівська друкарня, де було надруковано ряд відомих стародруків. Тут працювали українські друкарі Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький, Симеон Ставницький, а книжки прикрашали гравюрами Іллі, М. Зубрицького, Є. Завадовського, Мини, М. Фуглевича.

На території монастиря відбувалися щорічні ярмарки, на яких торгували купці з Росії, Польщі, Австрії та інших країн. Монастир оточений високими стінами з бійницями та оборонними баштами. Храм на території виглядає з-за стін витонченим та легким, а при огляді його зсередини монастирських стін вражає міцними, справді фортечними мурами, бійницями та оригінальністю архітектури. На його контрфорсі зберігся герб Шептицьких.

Келії, церква, мури – все в ідеальному стані. На галереї, що йде з внутрішнього боку монастирських стін – ціла колекція (не менше двох десятків!) розп‘ять різних розмірів. Поруч – пам‘ятна таблиця тим, хто своїми внесками та пожертвами допоміг відбудові монастиря. Народна легенда розповідає історію чудесного зцілення князя Лагодовського біля джерела. На знак вдячності князь заклав на чудотворному місці церкву і монастир. Зараз тут зберігаться чудовий ренесансний надгробок князя.

У першій половині XVI ст. Унівська обитель набула статусу архимандрії. Від початку монастир славився своїм шкільництвом, а згодом і книгодрукуванням. Саме тут провадили своє чернече життя Йов Княгиницький, архимандрити Варлаам та Атанасій Шептицькі. На початку XIX ст. в монастирі оселяється глава Греко-Католицької Церкви митрополит Михайло Левицький. Його тлінні останки спочивають у монастирському храмі Успення Пресвятої Богородиці. У 1919 р. із благословення Митрополита Андрея сюди прибули монахи студити, покликані відродити традиції древньоруського чернецтва часів преподобних Антонія і Теодосія Печерських. Першим архимандритом новозаснованої обителі став о. Климентій Шептицький. Нині Успенська Унівська Лавра налічує вісім монастирів в Україні та поза її межами.

Отже, вело-тур був завершено, уся група переповнена емоціями вирушили у напрямку до залізничної станції ...та піля такої подорожі останні кілька десятків кілометрів подолати на велосипедах було справжнім задоволенням , особливо, коли навкруги оточують такі "дива природи"

а ми поспішили додому...   

Для завершення не достає загальної статистики про вело-кілометраж,

Допишу згодом...