|
Анализ рейтинга сообщения
|
|
Автор:
|
oilgeolog
|
|
Сообщение:
|
Про похід на Піп Іван 18-19 лютого 2012 року. Все починалось як завжди. На вихідних 18-19 лютого планували покататись в ПЛП-ПДБ, сходити на Гимбу. Паралельно отримав пропозицію сходити на Піп Іван, але відмовлявся, бо ще ніколи там не був і не вірив, що машиною можна буде доїхати до КПП в Шибеному. В п’ятницю біля 7 вечора наша поїздка в ПЛП накрилась, бо водію потрібно було вийти в суботу на роботу, і ми залишились в становищі фанери над Парижем. Контрольний дзвінок Катеринці і я їду на Попа. В суботу виїхали близько 11 ранку з Франківська, дорога до Шибеного в досить нормальному стані, вкатаний сніг без колій і посипані підйоми. Тільки в двох місцях у Шибеному, де потічки течуть через дорогу, розмило глибокі ями і довелось машину виштовхувати. Машину залишили зразу за шлагбаумом на КПП, зареєструвались і половина четвертої вирушили вверх. Пройшовши селом, на самому початку підйому зустріли групу із 6 осіб, які вертались назад. Хотіли за день збігати вверх-вниз, але глибокий сніг і відсутність снігоступів змусила їх вернутись десь від озера Марічейка. Стежка була добре протоптана, тому йшлось відносно легко, трохи мішав важкий рюкзак. На полонину Веснарка вийшли коли смеркло, у вікнах колиби світилось. Останній відрізок через полонину дався важко, вже були замучені, сніг провалювався, поряд приспівуючи на скітурах йшла Катя. У колибі була група із 6 чоловік, це був їх десятий день походу, попереду ще чотири, вони пройшли всі Мармароси, а в планах Чорногора включно з Петросом. Всі на скітурах і з величезними рюкзаками. Зварили вечерю, привітали Макса з минувшим днем народження і половина 11 вляглись спати. Пуховий спальник вагою близько 2,5 кг тягнув недарма, спати було тепло, навіть жаркувато. Наступного ранку підйом біля 7, бо сусіди вже активно збирались. Вийшов насолодитись сходом сонця, Іван варив кавусю для Катюсі. Зібрались, зайві речі залишили в колибі і вирушили вверх. До Марічейки дойшли досить швидко, а дальше стежку замело і я, без снігоступів і провалюючись по пояс, сповільнював групу. Вже на схилі г. Шурин Іван віддав мені свої снігоступи і підйом пришвидшився. Лід і заструги почались вже після перемички між Шурином і Попом. Протягом підйому Смотрич освічувався сонцем, а вершина Попа була затягнута хмарами і дув легкий, як для Чорногорки, вітер . Підйом в зону хмар вирішили продовжувати тільки після того, як знайшли чіткі орієнтири для спуску і бачили не задуті сліди групи, що пройшла години 2-3 перед нами. Подолавши останній підйом зупинились біля групи скель, туман не розсіявся і зорієнтуватись скільки ще до обсерваторії було важко (я там взагалі ніколи не був). Вирішили пити чай і спускатись, тим більше час підтискав. І тут в тумані показались силуети кількох осіб (в обсерваторії ночувала група знайомих з якими ми мали зустрітись), радісно зустрілись – наші. Вони здивувались, що ми вирішили вертатись, бо до обсерваторії залишилось якихось 300-400 метрів. Розпрощались і вирушили дальше, буквально через 5-7 хв крізь туман появився ВІН – Білий Слон. Емоції переповнювали. Швиденько оглянули, попили чай і вирушили вниз. Перша частину схилу в льодових застругах, тому спускались по задутій снігом дорозі. Після повороту направо і виїзд на схил Шурина катання стало комфортнішим і м’яким. Поміж ялиночки в районі Марічейки взагалі мегакайф. Від озера лижі на собі і недовгий підйом, дальше по пухкому до колиби. Пів години на збір і з важкими рюкзаками спуск вниз. Біля стежки спускатись одне задоволення. По селу теж на лижах штовхаючись палицями аж до машини. Якраз смеркло, тому запакувались і разом із другою групою рушили додому. По дорозі знов застрягли в ямах, але металева лопата і друзі допомогли. П.С. Як завжди мучила спрага від талої води, хоча й підсолював. Дякую Юра, що ти в суботу працював.
|
|
