|
Анализ рейтинга сообщения
|
|
Автор:
|
oilgeolog
|
|
Сообщение:
|
Беккантрі табір під Шпицями-Ребрами (травневі 2012 року) Ця місцевість була в планах на сезон і відкладена на весну у зв’язку з віддаленістю і складністю добирання. Вирішили запросити друзів-знайомих, щоб було веселіше, а хтось мав змогу покатати в нових місцях. Катеринкою був даний клич і в кінцевому списку залишилось 15 бажаючих. 30 квітня нас 7-ро добираємось весело в Яремче, там до нас приєднується Стас і чекаємо львівський десант. Приїхали львів'яни, ми загрузились в мікроавтобус знайомого Богдана (який дуже жалів, що йому не виходить з нам покатати) і двома машинами поїхали в Бистрець. Швиденько пообідали і спакувавши рюкзаки вирушаємо в урочище Великий котел, сильно пече сонце, робимо зупинки біля кожного джерела і через 4 години (в 6 вечора) приходимо на місце. В цей день катання не планували, тому розбиваємо табір, варимо вечерю, співаємо біля багаття. Наступного ранку, десь близько сьомої, почули вигуки якихось людей із вершини Ребер, через пів години вони вже були над табором біля водоспаду і потім спустились до нас. Виявилось, що це наші знайомі з Франківська: Роман і Колюня. В них була пробіжка по Чорногорі, а потім нічна прогулянка від Смотрича до нас. В 9 годині вирушаємо через Малий котел на Шпиці, підхід весь по снігу, тільки маленька частина при виході на хребет - по траві. В підніжжі зупинились, вибрали кулуар для спуску. На вершині трохи відпочили, визначили що Junior поїде першим і визначить стан схилу, передасть по рації, а потім ми по черзі будемо спускатись. Денис спустився, сніг виглядав дуже стабільним, навіть звичні для весни "соплі" не спустив, передав що все стабільне і дозволив спуск. Почали по одному спускатись, наш фотограф Саша зупинився між скелями і фотографував. П’ятим по черзі поїхав Макс. Розмова по рації з Іваном, який вже був внизу: - Іван, Макс поїхав. - Добре. Макс скривається за скелями і ми чекаємо поки він покажеться на викаті внизу. Тут всі хто вже спустився раптово підриваються на ноги і починають бігти до схилу. По рації Іван: - Макс завалився, ніхто не їде, ніхто не їде!!! Ми подумали, що Макс впав, в нього відстібнулись лижі і всі побігли йому допомагати їх принести, щоб не затримувати спуск. В цей час вони вже підбігли і передали, що Макс втратив свідомість. Наверху всі дуже хвилювались, але поки що нічим допомогти не могли. Внизу був Стас, який працює рятувальником і ми розуміли, що він допоможе. Дозвіл на спуск поки що не давали, бо Макс знаходився на початку викату, і була небезпека що можна в них врізатись, або спустити лавинку. Ще через кілька хвилин він прийшов до тями і нам дозволили спуск. Я спускався одним з останніх, влетів носком лижі в кашу і завалився на бік. Коли відстібнулась лижа зрозумів що швидко зупинитись не вийде – відпустив палки, відстібнулась друга лижа, і я пролетівши ще метрів 30 зумів зупинитись. Швидко встав, обернувся назад подивитись чи не спровокував соплю, потім підняв руку і прокричав що все нормально. Мені знизу почали кричати "лижа", обернувшись побачив, що зверху спускається лижа, але не швидко, тому спокійно її зловив. Другу так само мені спустив фотограф, який і підібрав палиці. Далі швидко спускаюсь до Макса, бо колись, в мене була якась там початкова медична освіта. Стас вже його оглянув, я пробую розпитати про наявність болю і рух кінцівками – ногами і правою рукою рухає нормально, ліву не відчуває і сильно забив шию. Із розповіді очевидців: він на великій швидкості налетів на горбик і присніжився на голову, причому вже на викаті. Аптечок мали досить, обробили рану і зафіксували руку. Шию зафіксували чиєюсь курткою. Дальше із двох бордів і трекінгових палок зробили "сани" зверху закріпили два рюкзаки і прив’язали в чотирьох місцях шнурки для перетягування. Паралельно почали дзвонити рятувальникам, знали що вони знаходяться в Краснику на сплаві. Повідомили ситуацію і місце куди будемо транспортувати Макса. Дальше частина групи розібрала наше спорядження і поїхала в табір, а ми почали тягнути Макса. Спочатку виходило не дуже, але швидко вдалось скоординувати дії і процес пішов. Коли дотягнули до крутого схилу, який потрібно було пройти траверсом, зрозуміли, що можемо не втримати. Макс трохи відійшов і сказав що спробує піти пішки. Так тримаючи його під руки ми проходили два схили – метрів по 50. Дальше знову тягнули на санках, бо йти довго він не міг. Десь на половині дороги вернулась група з табору і підійшов Роман з Колюнею (далі вони допомогли нам транспортувати Макса аж до машини, за що їм велике ДЯКУЮ). Було декілька "цікавих" ділянок через альпійку, але при великій кількості людей процес спрощується. Коли дотягнули до кінця сніжника біля табору, підійшло 4 рятувальники з носилками. Переклали його і віднесли в табір. Час: десь половина 6 вечора. Дівчата вже зварили поїсти, буквально кілька хвилин на перекус, нарешті перевзулись в зручне взуття. В таборі хтось взяв лижі Макса і ми побачили, що одна з них розламалась десь в 30 см від носка. В цей час рятувальники оглядали потерпілого, хтось його теж перевзув і дали трохи поїсти і гарячого чаю. Макса підняли і спробували вести. Через кількасот метрів знову поклали його на носилки і понесли по 6 чоловік. Один момент, важить він 110 кг. Спочатку кожен раз ставили на землю, щоб змінити людей, а потім мінялись по одному на ходу. Так швидше і не збиває темп. По дорозі Роман розказував всякі байки і жарти, що не дало нам розкиснути і підбадьорювало. Привалів робили буквально кілька і близько половини 10 спустились в Бистрець, якраз смеркалось. Коли рятувальники витягнули з річки два літри пива на всіх, то смачнішого напою я давно не пив. Більша частина групи вернулась в табір, а Стас, Роман (Muadib), Vols і я, пішли в село до машини, щоб супроводити Макса до лікарні. Туди мав під’їхати його друг Ігор з Косова. Поки доїхали, поки приїхав лікар, поки перенесли його в палату гвинтовими сходами на другий поверх, назад виїхали вже після 11. Вже в дорозі передзвонив Ігор і сказав, що на рентгені переломів не виявили, аж тут всі полегшено видихнули. Від машини вийшли без 20 перша ночі і рівно через дві години були в таборі. Біля вогню ще сиділи Роман з Колюнею: гріли нам чай і вечерю. Вже тут прийняли по пів горнятка заспокійливого і за розмовами я просидів з ними ще до 4 ранку, а Стас аж поки сонце не освітило вершини – десь до 5. Біля 8 ранку підйом, сніданок, збір і вирушаємо на Ребра, сонце пече нещадно. Близько двох годин підйому і виходимо на хребет недалеко вершини. Наша група з 5 чоловік спускається по першому широкому і відносно простому кулуару, а решта 6-ро ідуть на вершину. Спуск сподобався – широке круте поле з м'яким, рихлим, але важким, снігом. Круту верхню частину короткими, а на викаті широчезними дугами, ух! На вершині близько години копають з’їзд з карнизу і визначають стабільність снігу. Лінію по ходу спуску Стас змінив, переїхавши в сусідній кулуар, бо у вибраному при підйомі, були канави від зійшовшої лавини, які зверху не видно. Кількох людей Денис спускав з карнизу на мотузці, бо нижче карнизу потрібно було різко повертати наліво, а призем був не дуже хорошим. Всі спустились задоволені як Мамути (ой, мамонти). Потім, знову ж таки, ми поїхали вниз по лінії підйому біля водоспаду, а друга група траверсом поміж альпійку в кулуар між Ребрами і Кедроватим. Стас вирішив ще й піднятись трохи на Кедроватий, звідки по мегажирному яру спустився вниз під наше слюнепускання. В останній день кілька самих невгамовних в сьомій ранку пішли знов в ближні кулуари, а Саша з Іваном в 5 ранку пішли на Бребенескул, підйом зайняв 1:40 без зупинок, схід сонця вони зустріли на вершині. Спустились вниз по лінії підйому по схилі Кедроватого. Зібравшись в 11 вирушили вниз. З Бистреця нас забрав Богдан до Яремне. В Яремчі розпрощались з львів’янами і вирушили в Франківськ нашим "улюбленим" рахівським поїздом, де знову ж зустріли Романа з Колюнею і Схибленого з дівчиною. Хоч із пригодою, але беккантрі видалось цікавим і незабутнім. Трохи висновків: - катання великою групою при нещасному випадку має великі переваги. - стандартні аптечки потрібно доукомплектувати більшою кількістю перев’язочних матеріалів. - альпшнурки, пояси, навіть довгі шнурівки дуже пригодились. - ніж і налобні ліхтарики потрібно обов’язково носити з собою. - потрібно мати всі номери рятувальників, навіть якщо у вас є хороший друг-рятувальник в даному районі, ми додзвонились лише по номеру телефону який я напередодні закинув на телефон, в той час як знайомі-рятувальники були десь в горах поза мережею. П.С. Поштові голуби від фотографів ще не долетіли.
|
|
