|
Анализ рейтинга сообщения
|
|
Автор:
|
Jolie
|
|
Сообщение:
|
Нарешті написався звіт по весняних вихідних на Драгобраті. Спробую розкласти свої думки та враження по поличках. Дорога Дорога туди видалася загалом нормальною – в районі Підкаменя нас трохи занесло, а найстрашніші ями трапились в Бурштині та у Галичі. Зважаючи на падаючий сніг, їхати було терпимо, чого вже не скажеш вже про повернення додому. Як уже писав Rain, на межі Львівської та Івано-Франківської області немовби поставили перемикач «погана дорога-хороша дорога»; у Львівській області дорожнє полотно, яким рухається транспорт, взагалі важко назвати дорогою – яма на ямі, колдобина на колдобині, я ще ніколи не їхала з Ясині до Львова п’ять з половиною годин та зі швидкістю 60 км/год. Таке враження, що разом із нещодавновипавшим снігом зійшов і асфальт. Перед Івано-Франківськом старашенних ям, про які писали нещодавно на усіх форумах, нами не було помічено; мабуть, люди їхали на високій швидкості, і тому «влітали». Ями всюди є, треба просто вважати. Пост ДАЇ традиційно стояв у Яремчі. По приїзді до Ясині автомобілі залишили на паркінгу, що біля в’їзду в урочище Драгобрат, доба коштує 15 грн. Нагору піднімались УАЗом-таблеткою, за п’ятьох ми заплатили 200 грн. Проживання У зв’язку з тривалістю мого метання та невизначеністю, де провести вихідні, номери у одному готелі замовити мені не вдалося, тож половина нашої компанії поселилась у «Кремені», а інша половина у «Сантарі». У «Кремені» у нас був звичайний номер на 4-му поверсі з вигодами у номері та телевізором, у друзів – звичаний номер із вигодами у номері без телевізора та з тусклою одинокою лампочкою; кут їхнього номера затікав від стічних вод. Однак тукла лампочка та нічне підтікання були не найгіршою несподіванкою сервісу цього готелю – на ранок другого дня виявилося, що у їхньому номері не було води. Господиню того ранку їм не вдалося відшукати, тож друзям нічого не лишалося, як прийти до нас та скористатись вигодами нашого номеру. Їсти всі ходили у «Кремінь»; на сніданок нам з чоловіком сподобалась яєчня з кукурудзою, на вечерю порції першого і другого ми подолати не змогли (ну це особливості наших з чоловіком організмів, так як їмо ми відносно небагато – наші друзі, у свою чергу, з’їли все). Ходили у нову сауну, що відкрилася при готелі «Кремінь». Сауна складається з великої кімнати відпочинку, туалетної кімнати, душевої та басейну. Басейн чистий, вода свіжа (якраз перед нами її поміняли), сама сауна розрахована десь на 15 чоловік. Парилка велика. Вартість 150 грн з компанії на 6 чоловік, якщо людей є більше, є знижки. Катання Катання та задовлення від нього, безперечно, затьмарило все! Драгобрат у ці святкові дні проявив себе у таких власнивих йому різних іпостасях: зранку вітер і туман, далі просвітлення і яскраве сонце, далі знову хмари затягують хмари, стає хмарно, і знову за деякий час виходить сонце. Мінливість погоди тільки підкреслювала унікальність цього місця – тут все мінялося буквально на очах і при цьому кататись ставало тільки цікавіше. Однією з причин, чого ми з чоловіком цього разу таки вибрали Драгобрат, була можливість катнути не тільки по трасах, а й поза ними; лютневі вилазки на Буковель трохи піднабридли, тож хотілось чогось нового, різноманітного та цікавого. Ну і не для кого не секрет, що Драгобрат був і залишається одним із моїх найулюбленіших курортів у Україні. Окрім того, погода передбачалась сонячна, Пилипець як альтернатива трохи підкачав у плані трасового катання (а у нас у компанії поза трасами катали тільки я з чоловіком, решта троє наших друзів на цілину не полізли), а Драгобрат вимальовувався достатньо у світлих та райдужних тонах. Тепер про траси та їх відсутність. Для мене, мабуть, чи не найцікавішим у плані катання був саме перший день, коли завірюха мела в очі, вітер задував у лице (до речі, взявши із собою бафф, я, дурне створіння, так і не вдягла його ні у сонячну, ні у вітрянно-сніжну погоду), а свіжий лапатий сніг покривав усе навколо, засипаючи грань між трасами та цілинними драгобратівськими полями. Левову частку людей така погода відлякувала, а мене, навпаки, підстьогувала до нових спусків та розпалювала бажання якомога більше часу провести на горі, так як я давно не потрапляла на таку сніжну погоду і давно не відчувала такого задоволення їхати по свіжовипавшому снігу. При такому активному катанні навіть вітер і холод не відчувався, навпаки, ніколи не пам’ятаю, щоб протягом дня каталки мною випивалося півлітри «Пепсі». Лижі є окремою темою поста; ніколи не думала, що всього декілька сантиметрів у ширину, і так міняється враження від каталки – у порівнянні з минулим роком цьогорічне катання на Драгобраті було дійсно катанням, а не тоненням у снігу, спотиканням об сніжні грудки і т.п. По свіжому снігу і дійсно плилося, не задумуючись над наступним повором. Після цього я таки остаточно усвідомила, що катання по цілинних полях, по пухяку це моє, і надалі, як тільки буде можливість буду старатися все таки частіше вириватися на курорти та місцевості, де є офф-піст. Кататись в основному у ялинках біля Пашиного кулуару, причому дуже часто не доїжджали до самого низу, а вискакували із жолоба до найперших опор «Доппельмеєра». Стосовно беккантрі, то дуже походити не вдалося, так як підкачала фізуха (це відверто розстроїло, після чого до ранкової руханки та щотижневих занять з шейпінгу я вирішила додати ще присідання). Мабуть, фізуха це єдина моя проблема, яка відділяє моє бажання фрірайдити від реальності. Ходили з чоловіком на Стіг, звідти їхали вниз, до ялиночок. Наприкінця дня, при спуску до «Кременя», огинали низ перемички Жандарми-Стіг, і далі спускались вздовж канатно-крісельної дороги до підніжжя готелю. До речі, стосовно Пашиної кріселки. Катаючись по траєкторії від верхньої станції до ялиночок, я щось в черговий раз подумала, що не хочу, що ця кріселка якнайшвидше запрацювала. Чому – як на мене, коли запрацює Пашина кріселка, кулуару з ялиночками настане кінець; крісло потребуватиме розширення площі катання, а для цього прийдеться вирубати значну частину кулуару. Люди будуть спускатися не тільки в сам жолоб, а й огинати його, потрапляючи у ці ж ялиночки. Чим мені сподобалася ідея із кріселкою від «Кременя» до перемички Жандарми-Стіг: ареал катання значно розширився, тепер можна від ВЛ-лки спуститись на перемичку і далі при бажанні піднятись на Жандарм, або з тієї ж перемички шукати цікаву лінію спуску до нижньої станції канатно-крісельного витяга. Ціни Дійсно радує, що ціни на проживання, катання, харчування у кнайпах та трансфер нагору залишились на рівні минулорічних. З новинок – біля нижньої станції «Доппельмеєра» поставили вагончик-кафешку із навісом та столиками; оскільки ми весь час фактично піднімались цим витягом, «точка» нам знадобилась для перерви, чаю та короткого перекусу. ВЛ-1000 і «Доппельмеєр» працюють з 9:00 до 18:00, абонементи діють до 15.05.2010. У Бєдного у порівнянні з минулим роком ціни піднялися тільки на абонементи для дітей (від 3-5 до 10-20-50 грн на абонементах різного номіналу). Ціни на абонементи підйомників Бєдного (ВЛ-1000 і «Доппельмеєр»): Одноразові картки 1 підйом (дорослий) – 15 грн 1 підйом (дитячий) – 10 грн Багаторазові картки 3 підйоми (дорослий) – 40 грн 5 підйомів (дорослий) – 50 грн 10 підйомів (дорослий) – 90 грн 20 підйомів (дорослий) – 160 грн 50 підйомів (дорослий) – 350 грн Дитячі картки (до 14 р.) 3 підйоми (дитячий) – 30 грн 5 підйоми (дитячий) – 40 грн 10 підйомів (дитячий) – 70 грн 20 підйомів (дитячий) – 120 грн 50 підйомів (дитячий) – 250 грн Черги У чергах мені доводилося стояти кілька разів на день, черги, якщо можна так сказати, були трохи нестабільні: вранці немає, близько 11-ї години людей біля витягів дуже багато, в обід знову черги зникають, і так по колу. Не можу сказати, що людей було мало – їх було достатньо на схилах, однак засилля людей якось не спостерігалось, не відчувалось на горі. До речі, цього разу які ніколи кинулась в очі велика кількість початківців – на центральних трасах, на трасі під канатно-крісельноим витягом. Люди Якийсь малолюдні для мене вийшли ці святкові дні – малолюдні у тому розумінні, що відносно мало знайомих лиць бачилось протягом цих днів. З форуму бачила Goofy, з birdmilk’ом не вдалося перетнутися, однак я чому впевнена, що бачила його на підоймниках, правда, здалеку, бачила народ із фрірайд клубу, кількох знайомих львів’ян, які на Фрірайд кап постійно їздять і все. Драгобрат у мене завжди асоціювався із компанією, тому дуже надіюся, що на наступний раз знайомих людей буде більше і більше часу виявиться для розмови. Здається, все. З нетерпінням буду чекати наступної поїздки туди ж, так як наразі мені трохи мало ;-).
|
|
50 баллов добавлено администратором