Вирішили відійти від своєї звички ночувати просто неба і розбили намет. Була п’ятниця, тільки половина на дванадцяту ночі, а ми вже вдихали море. На диво берег був порожнім…жодної людини, жодного намету…. тільки море, вітер, ми і знову вітер…. Правильно спланована подорож – половина успіху. Але ми вже давно не плануємо наші подорожі… ми їх відчуваємо – і це більше ніж успіх. Вілково - Українська Венеція – мета нашого вікенду. Дорогу було вирішено розбити, 700 км не так багато, але ж зайвий раз заночувати на березі моря не завадить.

Вітер не вщухав всю ніч…відчуття, що в намет постійно хтось намагається достукатись, не полишило нас і на ранок. Море було надзвичайно красиве і самотнє… лізти в воду сильного бажання не було…але ж...і щоб вийти з моря довелось довго себе примушувати.

Вирушати до Вілково вирішили по полудню, ставало спекотно - саме час пересуватись в авто з включеним кондиціонером. Взагалі-то до Вілково є два шляхи – через Затоку і «через Молдавію», кажуть, зручніший саме другий варіант. Але і наш, перший варіант, був комфортним і приємним. Наближення нашої мети було пропорційне погіршенню дороги…рухатись доводилось все повільніше і уважніше.

Вілково – місце, де в 17 столітті оселились донські і запорізькі казаки, місце при сильних паводках затоплювало водою, тому для укріплення своїх дворів прокопували канали навколо своїх поселень… скільки островів містить в собі Вілково невідомо і досі нікому.

Ми в Вілково, тут затишно, просто, привітно… Прямували цілеспрямовано до «Пелікан-Тур», де саме це знаходиться ми не знали, але всі місцеві жителі дуже відкритті до спілкування, то ніяких складнощів у нас не було, блукаючи вулицями ми дуже скоро опинились на місці.