Трохи не в тему, але напишу. Хоч за вікном і не літо, а в сезон  НЕ про каталку на цьому ресурсі писати якось недоречно, тому й пишу сюди. Сподіваюся, що дана інформація буде декому цікавою, а декому навіть і корисною, особливо у розрізі проведення у славному місті з багатою історією одного з Бестів, як і планувалось колись J.

Десь за тиждень до Нового року потупив дзвінок. В трубці давня знайома пропонувала з’їздити  до Львова відразу ж після нового року. Вона через когось узнала, що я у цьому місті ніколи не був, і прагну туди потрапити. Звичайно, довго роздумувати над пропозицією не став, погодився майже відразу. Єдиною проблемою було те, що у запрошуючої сторони вже були квитки на потяг, а також бронювання в готелі. Дізнаюся про номер потягів, беру абсолютно вільно квитки у той самий вагон, як туди, так і у зворотньому напрямку. Дзвінок до готелю виявився зайвим, в трубку сказали, що на свята ми не бронюємо, але приїжджайте, місця будуть.

І ось у ПЕРШИЙ день (!!!) нового року сідаємо у потяг. Виявляється, що квитки в нас на місця, що знаходяться поруч. У вагоні народу – повний стадіон ©. І майже всі сплять. І коли вони встигли???  Зранку, вийшовши з потягу, у вокзалі знайшли тумбу екскурсійного бюро, але чи то занадто рано було, чи просто вихідні – там нікого не опинилося. Трохи розвіявся розмовою з групою лиже-бордерів, що очікували у вокзалі чи то електрички, чи то бусу в район Славського. Розповів їм про те, що за тиждень до того у горах йшов сніг. З гарним настроєм покинув їх, давши надію на гарну каталку. J

З Двірцевої площі пішли по Чернівецькій, звернули на Городоцьку. На вказаний рукою храм Єлизавети не звернув уваги – ще темно було, а може просто прослухав J. По тій самій Городоцькій дійшли до Собору святого Юри. Зайшовши до нього потрапили на службу. Послухавши проповідь і подивившись на інтер’єри виходимо з храму і йдемо далі. Входимо в Парк Франка, гуляємо його тропками та доріжками. Доходимо до пам’ятнику самому каменяру, і звісно хочемо зайти в будівлю, на яку він дивіться – в університет. Але вихідні, все зачинено, лише охорона на вході розвела руками. Після цього йдемо у напрямку проспекту Свободи, виходимо біля пам’ятника кобзарю, що підіймає хвилю… Дивимося на панораму, що відкривається: в бік Міцкевича і в бік Оперного. Звичайно, йдемо до Оперного, від нього нам 300 метрів до готелю. Готель Львів, радянського типу, але В ЦЕНТРІ і за більш-менш нормальні гроші. 150 грн одномісний без ремонту у санвузлі, за 190 теж саме, але з ремонтом: замість ванни душова, замість пофарбованих стін – кахель. Двомісний – 380 за номер. Все –за добу, без їжі. Оселяємося; як і обіцяли по телефону - дійсно, без проблем, одномісний номер для мене був. В цей час почалася боротьба мозків з черевцем: те, що вище хотіло негайно щось узнати про місто, десь походити. Те, що нижче хотіло, щоб хазяїн в нього чимось смачненьким запустив. Так і вийшло – поруч з готелем знайшли гарну кафешку, в якій зготували нам дуже смачну яєчню з гарним шматком м’яса.

Вхід до кафе:

Після трапези пішли до центральної частині: через площу Різні, зайшли до екскурсійного бюро, виявилося, що на екскурсію по місту, що має відбутися за 2 години записані лише троє, і ці троє – ми J. Домовилися, що якщо екскурсія буде, то нам подзвонять і ми підійдемо сюди ж. Поки самі доходимо до Кафедрального собору, заходимо в нього. За 2 гривні з носа дивимось на найкрасивішу шопку Львова.

Виходимо, заходимо у поруч розташований Світ кави. Випиваємо по філіжанці, відходимо метрів на 5 від дверей кнайпи, розвертаємо мапу центральної частини і… до нас підскакує вже немолодий дядько, який запитує «чим можу допомогти?» Виявляється ,він теж може провести екскурсію по визначним місцям центральної частини. Даємо згоду на його розповідь, і починається: Катедральний собор (ще раз), площа Івана Підкови, Вежа крамарів (єдина, що залишилася з тих часів), костьол Єзуїтів, Національний музей, Театральна площа з ялинкою заввишки 20 метрів 9 сантиметрів, вулиця Вірменська, розповідь про зйомки фільму «Три мушкетери», Музей-Аптека, музей-пошта, Площа Ринок, Домініканський костьол, Руська церква з вежою Корнякта, Арсенал, Бернардинський монастир, Каплиця Боїмів, пам’ятник Данилові Галицькому, Площа Міцкевича.. Все це під розповіді про об’єкти, а також про історії міста, про ядра, що висять на Кафедральному соборі (Одне з ядер – турецьке, що потрапило у собор, зупинилося під іконою і не розірвалося, інше – від Хмельницького, який тут – у Львові - свого часу навчався, а потім хотів теж заволодіти містом. Це ядро теж зупинилося під тією ж іконою!!!), про те куди піти, і де що (і до якої години) робить. Розсталися з  дядьком ми біля кафе «Страви у Стефи». Дзвінок від екскурсійного бюро – і за 10 хвилин ми вже у ньому. Там молодий хлопець (років 20, не більше) розповів ще більше і про місто, і про засновників театрів, як Оперного, так і Заньковецької. З цим хлопцем і по внутрішнім дворикам ходили, і всередину усіляких пам’ятників архітектури заходили (ну і храмів , звичайно. Кафедральний, Вірменський, Преображення, Домініканський, Бернардинський, Руська). Майже двогодинна екскурсія вийшла нам по 50 грн (всього 150). Дуже рекомендую все ж таки звертатися в екскурсійне бюро, або за номером 0672559955 – Петро Редьковець. Всі знайомі, що ходили з ним –у захваті. Мені ж із ним не довелося познайомитися, але рекомендуюJ.

Таким чином, після двох екскурсій по центральній частині міста, я вже мав деякі уяви, де що знаходиться, та й хотілося самому походити, спокійно, пороздивлятися все те, про що нам казали і що рекомендували. Ну ,якщо роздивитися – то відповідь одна: Ратуша. Піднімаємось, оглядаємо місто з висоти. Білі дахи внизу, а трохи далі – сірі сутінки, що спускаються на місто. Десь вже загораються ліхтарі.

(Вид з Ратуші в бік Оперного театру (будівля з високим дахом). Довга чорно-сіра будівля - готель Львів, де ми жили. Драм театр Заньковецької - жовтого кольору з колонами, поруч з оперним театром, праворуч від нього)

Вид з Ратуші. Домініканський костел та Вежа Корнякта. На пердньому плані - будинок з шістьма вікнамі (пл Ринок, 6) з отворомом  у даху, через який можна побачити аркади - це і є Італіське подвіря.

Вигляд з Ратуші в бік Личакова. Праворуч вежа - Бернардинського монастиря

Спускаємося, намагаємося зайти в Криївку. Вільних місць там немає, тому йдемо в рекомендований ще у Києві заклад – Страви у Стефи називається.(Під час нашого перебування у місті,  було якось прохолодно, тому іноді дуже хотілося кудись зайти погрітися. Але час вже хотілося і трохи відпочити, а щоб часу не гаяти, вирішили сумістити відпочивання з трапезою)  Там беремо печеню, вона як суп, рідкої консистенції, але картоплі там не дуже багато, проте м’яса - достатньо. До речі, м’ясо там – нежирне, сухе, але м’якесеньке…ммм…смакота. Вартість цього витвору кухаря – десь 20 гривень, оселедець теж смачний. А коли (наступного разу) замовили вершки – то знову здивувалися – в них аж ложка стояла!!! Єдиний мінус закладу – це те, що «Перша приватна» там лише пляшкова, розливної немає. Після Стефи ноги самі понесли до готелюJ. Півтори години відпочинку – і хочеться вийти, подивитися на нічний Львів. Звичайно, починаємо з Оперного, йдемо на Вірменську, там проходимо повз зачинену вже Вірменку, доходимо до Дзиги, там якась експозиція виліплених дівчат – балерин. Помічаємо, що поруч проводяться якісь роботи – щось вробляють зі снігу, криги та води. Потім, через день, коли були вдома, в новинах сказали, що там звели декілька льодових скульптур. Он воно як, тобто на наших очах народжувався сюжет для новин!!! J Так, прогулюючись містом, пройшли через Ринок, по фотографувалися біля вітрин магазинів, попрямували в бік проспекту Шевченка. Там (за смаком повітря, напевно J) дійшли до цукерні Вероніка. Зайшли туди, а там ввічливо кажуть, що вони вже закриваються. Йдемо у зворотній бік, на п’ять хвилин забігши до МакДональдзу з метою погрітися. Так, нагулявши апетит і згадавши про те, що у цей час майже все зачинено згадуємо про Криївку, що працює цілодобово!!! Саме час її відвідати. Ніч, місяць світить…Стукаємо у двері. У відкриту шпаринку висовується дуло автомату, голос з-за  дверей запитує пароль. «Слава Україні!» – «Героям Слава, заходьте!!! Ось вам чарочка, зараз подивимось, хто ви є…» А в чарочці 50 грам медового напою. Знаходимо вільний столик, замовляємо картоплю із салом, огірочкі медові, помідори квашені, 50 грам Хортиці, узвар і юзьо і вечерю гауляйтера. (Москаликів карасеподібних порекомендували не брати ще у Києві ). Через деякий час приходять і ввічливо кажуть, що меду немає, тому ні узвару, ані юзьо  приготувати не можуть. Ну, тоді кажемо, нам по соку. Поки несли замовлення, за сусіднім столиком бачу одну знайому пику – знайомий з Чернігова привів сюди якихось канадійців (НЕ діаспру). Поспілкувалися, що да як… На стандартне питання «ти як тут опинився?» відповідь теж стандартна: «СТРІЛЯЛИ» J. До речі,  в Криївці постріляти теж можна – тир працює з другої дня до другої ночі. Принесли картоплю, потім вечерю гауляйтера (саме її ми чекали 40 хвилин. Чи то забули, чи то бринзу шукали, щоб мясо в ньому запектиJ). Вся вечеря (на трьох) виявилася десь близько 100 гривень. ЗА ВСЕ!!! Тобто душевно, цікаво, незвично, смачно і за такі гроші…Як кажуть наші сусіди – удобоварімо J. А, якщо вдень хочете туди зайти – то краще заздалегідь забронювати там місця – ціна питання – 50 грн. Бронювання не на визначену годину, а на будь який час на протязі доби. Здається що це – зручно.

Після вечері йдемо до готелю… Знову на шляху Вежа крамарів, Театри. Ну і гарне освітлення Ратуші – теж не залишає спокою в душі J.

Вежа крамарів:

Ратуша:

Якось добрели до готелю, в номері вирубився майже відразу. Але до того домовився, що день починається з дев’ятої години –саме на цей час запланували контрольний дзвінок… Вранці прикидаюсь о 9, ще за півгодини дзвоню.. у відповідь – «Ми ще спимо». Ну, добре. Складаю свої речі в рюкзак, здаю номер – і в місто, на волю J. По-перше, хочу всередину оперного –зачинено, але трагедії не робимо – поруч театр Заньковецької. Заходжу, дивлюся на внутрішнє оформлення… Ну.. дуже стримано, дуже, але ялинка стоїть, мікрофони готують, дітлахів багато з мамами/папами/бабусями. Виходжу, до оперного – всеодно зачинений.. ну, добре.. Через Ринок, площу Федорова - йду до Арсеналу. Там роздивляюся зброю, її там – від давніх часів (списів) до сучасних (керованих ракет), а також одяг різних часів різних армій світу. На виході з Арсеналу є сувенірний магазин, в якому можна крім того, що придбати якусь річ непотрібну, ще взяти напрокат одяг і при виході сфотографуватися. На моїх очах відбувалася боротьба часів: лицар в кольчузі з мечем проти людини в сучасній військовій формі з кулеметом. Перед об’єктивом фотокамери всі рівні, перемогла дружбаJ. Десь тут ловлю дзвінок від тих, хто зранку «ще спав». Голос в трубці сказав: «ми виходимо з готелю, йдемо до тієї ж  кафешки, де вчора снідали». Ну, знаючи як вони ходять, а також зваживши приблизний час на оформлення замовлення,  вирішив перейти дорогу і ще зайти до Храму Михаїла. Він зачинений, але добрі люди підказали, що якщо хочете зайти, то приходьте на службу десь о 16.30. Йду до порохової вежі. Там – сувенірка та кафешка. Нам це нецікаво. Повертаюся на Ринок, повертаю на Сербську і виходжу на Бернардинський монастир.

На Міцкевича сідаю в маршрутку, доїжджаю до кафешки, де вже чекають на сніданок супутниці. Не поспішаючи снідаємо, потім йдемо до Оперного – він вже відкритий. Дзеркальний зал, внутрішнє оздоблення, звичайно, вражає… Особливо при порівнянні з Театром Заньковецької (до речі, цей театр - драматичний). На третій поверх вийшли, теж подивилися що там да як, а через скло в дверях до балкону можна було подивитися не тільки на інтер’єр залу, а ще й на сцену, де й той час відбувалася вистава Лебедине озеро. Фуете не рахував, але можу сказати, що їх таки було майже 42 J.

З театру –на виставку художника Труша до національного музею. Звичайно, крім його картин подивилися і на витвори інших художників, але відсотків 80 все ж таки від Труша, тому інші прізвища – не запам’ятав. При відвідуванні музею бачимо, що крізь хмари пробивається сонце. Виникає ідея сходити на Високий Замок. На виході з музею запитуємо, як краще туди добратися. У відповідь отримуємо заяву про те, що нічого кращого, ніж 11-й маршрут туди не йде, але зважаючи на час, нам туди не порадили йти – за годину мало вже стемніти. Добре, буде привід приїхати ще раз до міста J. Виходимо, проходимо через сувенірний ринок. Там багато усіляких картин, вишиванок, глиняних виробів, левів у різних формах, магнітиків, підставок під пиво… Але більше за все - футболок з різними написами, але найбільше сподобалося дві – одна «я живу на своїй, Богом даній землі», на іншій – контури Держави в жовто-синіх кольорах і герби всіх 25 областей України! Робимо велике коло, проходячи повз Ринок, відвідуємо Італійське подвір’я,  а далі - через «гасову лямпу» (її саму тут вигадали, аптекарі - алхіміки) і будинок зустрічей з барельєфами чоловіка, який втратив свій… а, ось… інструмент через невірність (звісно, дружині) , заходимо у галерею-виставку левів (без екскурсії). Потім (а може й перед цим, вже не пам’ятаю, бо дійсно, кругами ходили) відвідали Вірменку, там кава на піску виявилася теж смачною, знову подивилися на будинок «Пори року», з написами латиною місяців. Відвідали «Антикризову кнайпу» - так, зайшли просто, інтер’єри подивитися, все ж таки вже за півтора місяці її не буде (ну.. так її хазяї розповідають). Там дійсно, по полу гроші лежать, вони ж у банках, законсервовані. Ну і декілька написів звідти: «Набридла криза – вируби телевізор», «Нащо тобі той Єгипет – їдь у Карпати».

Після того, як вбили таким чином час (звичайно, з користю для себе), йдемо до готелю, де дівчата залишили свої речі (звісно, що неофіційно). З готелю йдемо вже знайомим маршрутом, але вже в іншому напрямку до тіє ї ж Стефи. Там замовляємо щось із поїсти (звичайно, і печеню теж), і, через деякий час йдемо у напрямку Вероніки. Там замовляємо каву і якусь канапку (звісно .солодку).Під час споживання справжньої філіжанки львівської кави у Вероніці розв’язав розмову з якимись москалями, що їхали у Славське/Пилидобовець Відразу ж попередив їх про те, що очікувати якогось АХХХ від них не треба (звісно, це більше до Славського відноситься, Пилипець/Подобовець я досі люблю і поважаю J), а от на Буковель з’їздити порекомендував. Обіцяли подумати J Запитав їх про російські курорти на Кавказі – у відповідь отримав заяву про те, що туди хоч і не треба виїжджати за терени їх держави, але по-перше Карпати ближче, а по-друге – там неспокійно, майже війна…Ну, їм видніше, нехай вважають, що там війна…

За 40 хвилин до потягу виходимо, ловимо машинку (таксо). Водій каже - 25. Ми сідаємо, а він доповнює: «У нас все за лічильником, може бути й менше».. Вокзал, на лічильнику 18 грн. відриваємо від серця 20 грн, дякуємо, на що у відповідь отримуємо "Приїжджайте ще!!!!" 

Потяг, на якому ми поверталися зі столиці українства їхав через Львів з Франківська, тому було про що поговорити увечері з бордерами та лижниками, що їхали на ньому з каталки до столиці нашої батьківщини...